Консультація для батьків

 

Знервована дитина. Потрібна допомога?

 

В Украiнi все бiльш актуальною стае проблема дитячих неврозiв. Батьки, вихователі все частіше скаржаться на дитячу знервованість. Що ж насправді їх бентежить? Що ж мають на увазі дорослі під цим поняттям? Звичайно, в поняття дитячої знервованості дорослі включають й звичайну педагогічну занедбаність, й непатологічні, хоча і різко виражені особливості характеру, й самі різні нервово-психічні захворювання.
Насправді, нервова дитина лише та, у якої спостерігаються невротичні стани або неврози.

Розглянемо неврози як форми розладів, що переважно зачіпають вищу нервову діяльність. Вони включають й неврастенію, й істерію, й психастенію, й невроз нав'язливих станів, невроз страху, вегетативний невроз.

Клінічна картина неврозів багатообразна, основними симптомами можна назвати підвищену збудливість, емоційну нестриманість (спалах гніву, роздратування), або навпроти, млявість, апатія, недовірливість, підвищена стомлюваність, безсоння, пригнічений настрій, нав'язливі думки та дії.

Однією з головних причин невроза є непомірна напруга нервової системи, перевтома. Частіше неврози розвиваються на фоні важкої інфекції або ж хронічного захворювання внутрішніх органів.

Велику роль у розвитку неврозу грають різні психотравмуючі чинники: неблагополуччя в сім'ї, важка хвороба близьких, непорозуміння та грубість з боку оточуючих.

Дозрівання нервової системи дитини протікає не рівномірно. Періоди повільного поступального розвитку розмежовуються більш менш різкими «скачками», для яких характерні значні зміни в поведінці дитини- як результат певної перебудови, що відбувається в організмі. Особлива інтенсивність цих змін властива трьом віковим періодам: 3-5 років, 6-9 років і 11,5-15 років. Ці періоди називають критичними.         

Робота головного мозку є складним співвідношенням двох нервових процесів - збудження та гальмування. Здібність до найбільш ефективного використання гальмування виникає у дитини не відразу. Вона удосконалюється в перебігу життя та постійної взаємодії з навколишнім середовищем. Оволодіння процесами гальмування у дітей відбувається поволі й тому, впродовж всього дошкільного віку, процеси збудження превалюють над процесами гальмування.

Коли дитина приходить у дитячий садок, вона починає освоювати різні форми поведінки в колективі. Дитячу безпосередність змінюють загальноприйняті уявлення про те, що оточує, розуміння дисципліни, дотримання дистанції. У дошкільному віці процеси гальмування стають міцнішими, разом з переважаючою роллю збудження, зростає уміння управляти активним гальмуванням.

Дитячий садок-новий етап у житті дитини, й ступінь підготовленості до нього у кожного різна. Одні легко та швидко освоюються в новій обстановці, процес адаптації проходить безболісно. Інші сприймають зміни, які наступили в їх житті хворобливо, загострено. Це відбувається з малюками, нервово-психічна сфера яких дуже ранима. Вимоги для дитини виявляються надсильним подразником. Ось тут-то й можливе виникнення зриву. Рівень навантажень на психіку збільшується з роками та в будь-якому віці несприятливі обставини можуть сконцентруватися до такого ступеня, що у людини виникає невротична реакція.

З усіх неврозів, в дитячому віці найчастіше зустрічаються неврастенія, істерія, невроз нав'язливих станів.

Неврастенія – хвороба, що виявляється головним чином у різкій збудливості, та разом з цим швидкій нервовій виснаженості. Розвитку захворювання сприяє виснаження нервової системи, яке наступає у результаті перенесених інфекцій (скарлатина, кір, свинка, кашлюк, та інші), удару голови, тривалого перенапруження, дії зовнішніх психотравмуючих чинників, різноманітних перевантажень на головний мозок.

Діти-неврастеніки відчувають важкість та стиснення в голові. Вони відчувають головний біль, запаморочення, посилене серцебиття, дратівливість. Настрій у них пригнічений. При виконанні будь-якого, навіть дуже легкого завдання ці діти стомлюються, вередують. Прояви виснаженості настільки виражені, що дитина швидко втрачає здатність слухати пояснення вихователя.

Іншим різновидом невротичних станів є істеричні реакції. У поведінці дітей, страждаючих цим неврозом, звертають на себе увагу підвищена збудливість, часта зміна настрою, схильність до надмірного фантазування та вигадок, різко виражені симпатії та антипатії. Такі дітки відрізняються нестриманістю, бурхливим проявом емоцій. Вони вкрай вимогливі, їм все швидко набридає. Якщо дорослі відмовляються виконати будь-яке їх бажання, вони наполягають на своєму, кричать, падають на підлогу, б'ють ногами.

Діти, страждаючі істерією, часто скаржаться на неприємні відчуття в області серця або інших внутрішніх органів, відчувають страх смерті, просять їм негайно допомогти. Різкий контраст між загальним станом здоров'я та висловлюваними скаргами, швидке зникнення хворобливих проявів при перемиканні уваги породжує у оточуючих думку про таких дітей як про облудників. Треба пам'ятати, що насправді вони зовсім не прикидаються.

Ще один різновид неврозу, що зустрічається переважно у дітей, - нервова анорексія (втрата апетиту). Часто розвивається після необережних жартувань над надмірною вагою дитини. Потяг до їжі пригнічується спочатку з зусиллям волі, а через 2-3 місяці відчуття голоду вже й не виникає. Це захворювання може тривати довгий час та нелегко піддається лікуванню.

У дошкільному віці може розвиватися так званий невроз нав'язливих станів. Нав'язливість виявляється у сфері мислення ( нав'язливі ідеї, уявлення, спогади), в емоційній сфері (нав'язливі страхи), в руховій (нав'язливі дії, вчинки). Явища нав'язливості дуже багатообразні: це або невідступні думки про загрожуючу небезпеку, боязнь зараження, або постукування ногою або рукою, підстрибування кілька разів на одному місці, багаторазове миття рук, повторення яких-небудь звуків і тому подібне. Нав'язливі дії є захисним актом, за допомогою якого дитина знімає внутрішню напругу, що виникла у зв'язку з будь-якою нав'язливою думкою. Що ж  спричиняє  неврози , які стани частіше зустрічаються у дітей?

Один з них- безсоння. Здорова дитина наприкінці дня відчуває природне стомлення. У клітинах головного мозку розливається гальмування, яке спричиняє готовність до сну й дитина засинає досить швидко. У дітей, страждаючих неврозом, процес засинання часто порушений. Сон неспокійний, неглибокий, тривожний. Можуть прокидатися кілька разів за ніч. Постійне недосипання підсилює виснаження нервової системи. Діти випробовують млявість, розбитість, в перебігу дня хочуть спати. З'являються головні болі. різь в очах, неуважність, посилюється стомлюваність. У зв'язку зі зниженням порогу збудливості у цих дітей легко виникають спалахи дратівливості й гніву.

Іноді проявом невротичного стану є тики (рухи, що періодично повторюються, непотрібні, рукою, моргання, сіпання головою або плечима). Спершу ці рухи можуть бути виправданими, доцільними: довге волосся, незручний одяг. Надалі ці рухи у нервових дітей закріплюються та входять в звичку.

У дошкільному віцi мають мiсце різні прояви впертості. Дуже часто вони пояснюється невмілою спробою дитини продемонструвати свою волю, показати самостійність. Розвиток у трирічної дитини безлічі нових навиків викликає у нього гордість собою та навіть деяке завищене уявлення про свої можливості. З'являється перше «Я сам», з відповідною поведінкою, що зовні виражається в неслухняності та упертості. Це не просто неспівпадіння бажань дитини й дорослого. Діти відмовляються навіть від дуже бажаного, якщо виконання цього бажаного пов'язано з проханням, яке надходить від дорослих. Неслухняність та упертість пояснюються впливом нескладних психологічних механізмів. Дитина наполягає на чому-небудь не тому, що віна цього хоче, а тому що вона цього зажадала. Упертість це захист від впливу дорослих, своєрідний спосіб самоствердження.

Ще один прояв неврозу у детей-довгочасний та стійкий стан страху. Він може виникнути під впливом переляку, при несподіваній зміні звичної обстановки, неладах та сварках у сім'ї, особливо якщо хтось з батьків зловживає алкоголем. Постійний страх перед можливими скандалами в будинку робить дітей боязкими, замкнутими, невпевненими у собі.
Переживання страху супроводжується різко вираженими розладами діяльності вегетативної нервової системи: З’являється посилене серцебиття, пітливість, слабкість, дитина блідне, в неї синіють руки, тремтять коліна.

У дитячому садку дитина отримує перші учбові навички та творчі уміння. З яким хвилюванням та відповідальністю торкається вона до нових для себе понять, радіє від перших успіхів, турбується та переживає з-за помилок. І дуже необхідний в цих випадках тонкий педагогічний підхід до дитини, знання його психології. Усунення невротичних станiв сприяє подальшому психофiзичному,  iнтелектуальному, емоцiйному розвитку дiтей дошкiльного вiку.

Чого робити не можна:

  • Кричати на малюка або ігнорувати його скарги і прохання про допомогу. 
  • Робити з хвороби дитини трагедію і постійно нагадувати про її проблемах з нервами. 
  • Надмірно опікати дитину, перешкоджати її самостійності. 
  • Називати малюка, нехай навіть жартома, боягузом, плаксою або злюкою. 
  • Підганяти дитину під загальні рамки: повільного малюка – квапити, боязкого постійно заставляти проявляти активність.

Це не дасть результатів: флегматик не стане холериком, а меланхолік – сангвініком. Навпаки, таке насильниьцке коригування може лише посилити переживання дитини і викликати внутрішній протест.