Центр розвитку дитини "Гармонія"

Адаптація дітей до навчання у школі - одна з найактуальніших проблем дитячої психології.  По-перше, тому, що в ході адаптації до шкільного навчання дитина отримує орієнтацію в системі поведінки, яка надовго визначає подальшу долю її розвитку. По-друге, в ході цього процесу формується учнівський колектив з певним рівнем соціально-психологічної згуртованості. Взаємини у шкільному класі виступають могутнім засобом залучення особистості дитини до нових соціальних функцій, культури, норм поведінки, характерних для школи.

Процес адаптації в протікає на всіх її рівнях:

• біологічному (пристосування до нового режиму навчання й життя);
• психологічному (входження до нової системи вимог, пов'язаних з виконанням навчальної діяльності );
• соціальному (входження до учнівського колективу).

Все це означає суттєву перебудову життя, фізіологічних та психічних станів дітей, що супроводжується неприємними відчуттями дискомфорту (пов'язаними, в основному з втратою звичних й улюблених занять, зміною соціального оточення), зламом і дисбалансом динамічних стереотипів, швидким накопиченням нової інформації та особистісними змінами. Проявами таких станів можуть бути тривожність, фрустрація, депресія, нестача впевненості в собі, невротичні прояви.

Психологічна адаптація - являє собою процес мотивації адаптивної поведінки дитини до нових умов. Це новий процес для дитини, який являє собою взаємодію особистості дитини із середовищем. Перехід до шкільного навчання складний для дитини, вона має бути самостійною, пристосовуватися до взаємодії з новим колективом однолітків, вчителем, новим режимом дня.   Процес взаємодії особистості й середовища полягає ще і у визнанні та повазі, у самовираженні, самоствердженні й у розвитку дитини.

Адаптаційний період може тривати від двох тижнів до шести місяців.
 

Поради психолога батькам щодо успішної адаптації
дитини до шкільного життя

Підтримка батьків і вчителя – важливий гарант гармонійного входження малюка у шкільне життя.

1. Запобігайте негативних оцінок навіть у формі висловленого судження. Дитині властиво помилятися.
2. Порівнюйте межі домагань з можливостями дитини. Непомірні домагання ведуть до хронічної втоми та поганого самопочуття формують низьку самооцінку.
3. Привчайте дітей до самостійності, виховуйте у них уміння доводити розпочате до кінця, знаходити помилки та виправляти їх.
4. Створюйте ситуації випробування у яких дитина діятиме сміливо, творчо і буде прагнути до самоствердження.
5. Порівнюйте успішність малюка не з успішністю інших дітей, а з його власними успіхами, тим, яким був малюк вчора, сьогодні, буде завтра. Оцінюйте діяльність, а не особистість.
6. Створюйте умови для формування позитивного світосприймання дитини.
7. Якщо ви хочете, щоб дитина стала емоційно гармонійною вона повинна бачити радість від своєї правильної поведінки. 

До 6 років у деяких з 5-5,5 років починається формування психологічної готовності до шкільного навчання, і становлення її передумов пов'язано з кризою 6-7 років. Зафіксовано, що при переході від дошкільного до  шкільного періоду дитина різко змінюється і стає більш важкою у виховному відношенні. Основне, що відрізняє дитину перехідного віку, складається,  у втраті ним безпосередності та наївності. У поведінці, у відносинах з оточуючими дитина стає не таким зрозумілим у всіх проявах, якою була до цього.

В якості характерних симптомів кризи 6 -7  років виділяють:

• поява не зовсім зрозумілих дивацтв, химерного, штучного, манірного, натягнутого в  поведінці.
• поява у дітей дистанціювання від близьких рідних, емансипація дитини від сімейних ритуалів і стереотипів. У відносинах з рідними та близькими дитина вимагає поваги до себе, у неї формується почуття власної гідності. Дітям не подобається, коли дорослі цілують їх, пестять, особливо на очах інших («я вже не маленький»). При цьому дитина продовжує глибоко любити своїх батьків, внутрішньо, але не прагне показувати це зовні.
• фіксується орієнтація дитини на людей поза сім'єю, на зовнішні авторитети: дорослих друзів сім'ї, педагога, вихователя і т.д.
• до 6-7-річного віку діти починають усвідомлювати свої реальні можливості («Я все зможу!»)
• діти прагнуть до серйозних, неігрових видів діяльності. У цей період у дітей виникає потреба в такій діяльності, яка була б в очах людей значущою, важливою. З'являється бажання вчитися в школі, бажання стати школярем; гри в школу стають для дітей важливими і постійними.

Перебіг кризи завжди забарвлене індивідуальними особливостями дитини і своєрідними варіантами його розвитку. У деяких дітей він протікає м'яко, майже непомітно, а у інших - гостро, демонстративно, травматично.

Компоненти  психологічної готовності

Інтелектуальна готовність 

Говорячи про інтелектуальну готовність дитини до школи мають на увазі загальні характеристики його мислення. Для благополучного входження в освоєння навчальної діяльності до старшого дошкільного віку мають бути сформовані наочно-образне мислення і окремі операції понятійного. Компонентом інтелектуальної готовності є і що формуються до 6 років вміння прийняти якусь задачу як навчальну, виділити її і перетворити на самостійну мету діяльності.

Особистісна готовність

Говорячи про особистісну готовність, перш за все мається на увазі готовність мотиваційної сфери: чи хоче дитина йти до школи, вчитися, чи цікавиться він шкільним життям та навчанням, що є провідним мотивом цієї готовності. При вступі до школи дитина включається в нову для нього систему соціальних відносин: іншим стає підхід до нього оточуючих, з'являються нові вимоги й очікування .      

Соціально-психологічна готовність

Величезне значення для психологічної готовності до школи має формування сфери відносин дитини з дорослими і однолітками, до самого себе. У сфері спілкування з дорослими до кінця дошкільного віку відбуваються істотні зміни. Якщо спробувати позначити їх одним словом, це буде довільність. Спілкуючись і взаємодіючи з дорослим, дитина починає орієнтуватися не тільки на безпосередні відносини з ним, не тільки на готівкову ситуацію, а й на певні, свідомо прийняті завдання, норми, правила.  
 

Емоційно-вольова готовність

Важлива сторона готовності до школи відноситься до сфери самосвідомості особистості дитини, відбуваються серйозні зміни у ставленні дитини до самого себе. У молодших школярів з'являється тенденція до обгрунтування своїх самооцінок і оцінок. Це винятково важливо для подальшого формування вміння оцінювати свою діяльність і результати навчання.

Всі перераховані види готовності виступають в системі і забезпечують всі разом безболісне включення дитини в режим школи, створюючи передумови для оволодіння навчальною діяльністю.