Центр розвитку дитини "Гармонія"

 

Виняткову роль у виникненні неврозу відіграють нерозв'язані «проблеми» дитинства. Дитина сприймає себе і світ навколо крізь призму оцінок дорослих людей — батьків і педагогів. їхні оцінні су­дження можуть спричиняти не лише негативні переживання у дити­ни, а й впливати на становлення її особистості.

Умови виникнення неврозів у дитини

Невротичні розлади у дітей - форма нервово-психічної патоло­гії, що зумовлена тривалою дією чинників, які травмують психіку дитини. Це, зокрема:

• порушені сімейні взаємини;
• виховання у формі гіперопіки;
• непослідовність вимог до дитини;
• неприйняття дитини.

 

Найчастіше саме несприятливі умови виховання, до яких діти не можуть адаптуватися, призводять до невротичних розладів. У психологічній літературі виокремлені й достатньо глибоко про­аналізовані умови, які призводять до виникнення дитячих невро­тичних розладів. їх можна умовно розподілити на три групи:

•    соціально-культурні;

•    соціально-економічні;

•    соціально-психологічні.

 

Соціально-культурні умови, які спричиняють невротич­ні розлади, що зумовлені прискоренням темпу сучасного життя. Наслідком є надмірна завантаженість батьків, нестача часу для зняття емоційного напруження, а отже - їх невротизація. Поява багатьох особистісних проблем і брак інформації щодо способів їх розв'язання та отримання психологічної і психотерапевтичної допомоги призводить до особистісної дисгармонії батьків. Вона й чинить негативний вплив на психіку дітей. Неврози у дітей часто є дзеркальним відображенням особистісних проблем їхніх батьків. Вихователь дитячого садка не має такого визначального впли­ву на особистість дитини, як учитель початкових класів. Утім і він може невротизувати дитину. Адже вихователь потерпає від тих са­мих соціально-культурних чинників.

На емоційну атмосферу в сім'ї і психічний стан її членів впли­вають також несприятливі соціально-економічні умови, серед яких незадовільні житлово-побутові умови, зайнятість батьків тощо. Еко­номічні проблеми часто змушують матір надто рано виходити на ро­боту з декретної відпустки й залучати бабусь, няню для догляду та виховання дитини. Або ж улаштовувати малюка в ясла, тобто пере­давати опіку над ним стороннім людям. Для дітей віком до трьох ро­ків ця подія є важкою психічною травмою, оскільки вони ще не гото­ві до розлуки з матір'ю. Навіть у дворічної дитини сильно розвинене почуття прив'язаності до матері, спільності з нею. У ситуації нормального емоційного спілкування дитини з матір'ю у віці приблизно трьох років у дитини формується образ Я. Вона починає усвідомлю­вати себе як окремого індивіда, активного діяча, поступово зменшу­ється і її психологічна залежність від батьків.

Саме трирічну дитину можна віддавати до дитячого садка, не ризикуючи її психічним здоров'ям. Оскільки ближче до трьох років у дитини виникає бажання бути незалежною та самостійною, стійка потреба у спілкуванні з однолітками, у спільних іграх з іншими дітьми.

За частої і довготривалої розлуки з матір'ю у дітей раннього віку зростає потреба у фізичних та емоційних контактах з нею. Незадоволення цієї потреби може призвести до появи невротичних реакцій.

До соціально-психологічних умов, які впливають на психічне здоров'я дітей, психологи відносять, насамперед, дисгармонію сі­мейних стосунків і сімейного виховання або порушення у системі взаємин «дорослі-діти». Ця група умов є визначальними у виник­ненні дитячих неврозів.

Для дитини дошкільного віку характерна міцна емоційна прив'язаність до батьків, особливо до матері, вона потребує любо­ві, поваги, визнання. У цьому віці дитина ще не може правильно орі­єнтуватися в тонкощах міжособистісного спілкування, не здатна зрозуміти причини конфліктів між батьками, не володіє засобами вираження власних почуттів і переживань, а тому: сприймає сварки між батьками як тривожну подію, ситуа­цію небезпеки через тісний емоційний контакт з матір'ю; почувається винною в конфлікті, що виник між батьками, бо не може зрозуміти справжніх причин того, що відбува­ється; пояснює все тим, що вона погана, не виправдала очі­кувань батьків, недостойна їхньої любові.

Часто буває так, що батьки, завантажені проблемами, самі страждають на невротичні порушення. Але вони й не підозрюють, що хворіють, або не хочуть витрачати час на візити до лі­карів і переносять власні проблеми та комплекси на дітей. Недостатня пси­хологічна сумісність батьків, диктат і авторитарність одного з членів сім'ї, зміна традиційних сімейних ролей, зо­крема перетворення малого на дорос­лого - усе це важливі соціально-психологічні умови, що мо­жуть стати причиною невротичного захворювання в дитини.

Дитина схильна сприймати як засудження себе крики дорослих чи розмову на підвищених тонах навіть тоді, коли це ніяк не пов'язано з її поведінкою: «Кричать. На мене. Отже, я поганий, роблю щось неправильно або роблю те, що заборонено...».

Крикливість як манера спілкування дорослих, що наклада­ється на емоційну чутливість дитини, є психологічно складним по­єднанням контрастних особистісних характеристик. І страждає від такого поєднання лише дитина. 

 

Невротизуючий вплив сім'ї

Сімейне виховання є одним з найважливіших чинників станов­лення та розвитку особистості. На думку багатьох психологів, будь-які психологічні, а в деяких випадках і психіатричні чи психосома­тичні проблеми дитини, є наслідком порушень сімейної взаємодії. На це вказують і українські дослідники Майя Алєксєєва, Тамара Го­ворун, Зоя Кісарчук та багато інших.

Сучасне українське суспільство переживає соціально-економіч­ну кризу. Усе більше дітей опиняються у складній ситуації внаслідок постійної зайнятості батьків на роботі, матеріального неблагополуччя сім'ї, відсутності одного з батьків, алкоголізму або наркоманії батька чи матері тощо. Навіть у більш-менш благополучній сім'ї дитина часто самотня або «прив'язана» до телевізора чи комп'ютера. Дорослі не знаходять часу для довірчої бесіди з дітьми, обділяють їх ласкою, увагою, похвалою тощо.

Нервово-психічне напруження у дошкільників виникає внаслі­док неправильного виховання і конфліктів у сім'ї та має тенденцію до наростання з віком дітей. Патогенним, насамперед, є блокування активності, відсутність емоційного реагування, надмірна стимуляція можливостей і виховання, що не відповідає особливостям темпераменту, характеру особистості, що формується. Нервове напруження може виникнути й у результаті психологічного зараження або ін­дукції - мимовільного засвоєння дитиною нервового стану дорос­лих і однолітків, із якими вона тривалий час контактує.

До того ж дитина, яка зростає у проблемній сім'ї, вже апріорі по­збавлена важливих моделей поведінки, що складають підґрунтя для формування її уявлень про навколишній світ, певні норми співісну­вання і взаємодії між людьми. Модель світу такої дитини може ви­кривлено відображати реальну дійсність, внаслідок чого її реакції будуть неадекватними.

Неадекватне батьківське ставлення безпосередньо позначаєть­ся на формуванні особистості дитини. Невротичні розлади у дітей віком від 2 до 6 років мають переважно моносимптоматичний харак­тер і проявляються через найослабленішу соматичну функцію. Ти­повими їх симптомами є:

• нервова задишка у дитини із частими респіраторними захворюваннями;
• заїкання на тлі дещо затриманого розвитку мовлення або в період його інтенсивного розвитку.

 

Маленький дорослий, або Парентифікація як чинник невротизації дитини

Перенесення батьками своїх обов'язків на дитину в психологічній науці та практиці називають парентифікацією і вважають доволі серйозною проблемою. Парентифікація найчастіше виникає, коли родина перебуває у кризовій ситуації, як-от:

• утрата одного з батьків;
• нарко- або алкозалежність одного з батьків;
• поява в родині другої (третьої, четвертої) дитини;
• розлучення батьків;
• серйозна травма когось із батьків, перебуя на лікуванні або реабілітації, що унеможлює виконання родинних обов'язків;
• зміни у житті батьків на професійному грунті, як-от утрата роботи, вимушений переїзд через роботу в інше місто чи країну, підвищення на работі зі збільшенням навантаження тощо.

Проблема парентифікації може виникнути у будь-якій родині - вона не обов'язково притаманна неблагополучним сім'ям. Адже часом батьки не усвідомлюють, що надмірно обтяжують дитину, якій шість, сім років, а часом іще менше.

Коли дитина стабільно виконує у родині роль "рятівника» - це може стати для неї справжнім тягарем. Наслідками перенесення на дитину обов'язків дорослого можуть бути серйозні про­блеми: погіршення здоров'я, зниження успішності, нервові зриви, психічні відхилення, пов'язані з на­строєм - депресія, дистимія, напади неконтрольованої агресії, панічні атаки тощо. Найкритичнішим наслідком парентифікації є перерозподіл життєвих і психічних сил дитини з пізнання нового (що є ві­ковою характеристикою психічного здоров'я) на ви­живання. У такому разі дитина «перетворюється» на дорослого: її життєвий досвід дає змогу вижити, але не розвиватися.

Більшість кризових ситуацій мають непостійний, тимчасовий характер. Утім є і складніші, із серйозні­шими наслідками, які потребують від родини тривалої адаптації до нового становища. Посилюється пробле­ма парентифікації й у разі втрати члена родини.

Уже понад три роки наша країна перебуває у стані війни. Очевидно, що за цей час проблема парентифікації стала поширенішою, здебільшого, через зростання кількості самотніх матерів і вну­трішньо переміщених осіб. Вони намагаються облаштувати життя у нових містах і селах, тож часто залучають старших дітей до розв'язання певних по­бутових питань. Посилюється проблема парентифі­кації й у разі втрати члена родини.

 

Особливо вразливими діти є у кризовий період - у віці 2,5-4 років. Пізніше, окрім соматичних проявів, нейрогенного впливу за­знає і особистісне становлення дитини, зокрема розвиваються наві­юваність, конформність, несамостійність.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що домінант­ний тип батьківського ставлення прямо впливає на формування особистісних рис дитини і може призводити до залежної пове­дінки.

Неприйняття та обмеження дитини батьками призводить до розвитку гальмівних рис її особистості, як-от сором'язливість, бояз­кість, соціальна інтроверсія, що зрештою ускладнює соціальне при­стосування;

Неприйняття і суперечність між дозволом і забороною у вихо­ванні веде до розвитку нестійкості та імпульсивності в характері ди­тини;

Прийняття і дозвіл або неприйняття і суперечливість вимог зумовлюють формування збудливих рис особистості;

Неприйняття з обмеженістю або дозволом за високого ступеня суперечності у взаєминах може викликати агресію, формування не­вротичного типу особистості;

Неприйняття з обмеженістю або дозволом веде до явних пору­шень соціальної адаптації.

Психологи вважають, що у дітей з неврозами «зникає дитин­ство». Його «крадуть» батьки, які зазвичай самі не були щасливими дітьми.

Утім неврози у дітей не виникають, якщо батьки:

• своєчасно розв'язують власні проблеми і підтримують те­плі стосунки в сім'ї;
• люблять своїх дітей, добре ставляться до них, чутливі до їхніх проблем і потреб;
• спілкуються з дітьми щиро, дозволяють їм висловлювати свої почуття і думки;
• можуть своєчасно стабілізувати нервове напруження в разі його виникнення;
• діють узгоджено в питаннях виховання;
• зважають на інтереси й захоплення, що відповідають статі дитини.

 

Ознаки сім'ї, що провокують невротичні розлади у дитини

Сім'я має бути найбезпечнішим місцем для ди­тини, найсприятливішим для її розвитку та зрос­тання. На жаль, так буває не завжди. Тож які осо­бливості сімейного укладу та взаємодії можуть невротизувати дитину?

 

Конфліктні взаємини

Часті сварки між батьками ведуть до того, що дитина починає наслідувати їхню невротичну по­ведінку. Швейцарський психолог Макс Люшер (Max Luscher) стверджує, що дитина «навчається невро­зу», оскільки не має можливості порівняти поведін­ку батьків з поведінкою інших дорослих і визначи­ти для себе «правильну, таку, як треба» поведінку, а тому і засвоює неправильну, невротичну як при­родну. Ставши сама батьком чи матір'ю, вона підсві­домо буде реалізовувати закладене в дитинстві уяв­лення у власній сім'ї.

Погані стосунки між батьками призводять до того, що дитина постійно потрапляє в ситуацію дис­комфорту «неприродного вибору», бо змушена по­всякчас вибирати, чий бік прийняти. Адже до почат­ку конфлікту обоє батьків були для неї «хорошими, добрими, гарними». Через відсутність досвіду й ши­роти поглядів дитина не здатна усвідомити, що обоє з батьків можуть бути правими й неправими вод­ночас. Для неї визнання правоти одного з батьків автоматично означає засудження іншого. Непро­дуктивність у розв'язанні дитиною конфлікту між батьками підсилюється тим, що вона наслідує та­кож і невротичну поведінку батьків.

Оскільки емоційні стосунки в таких сім'ях, як правило, порушені, часто спостерігаються дві край­нощі:

• повне злиття матері з дитиною (найчастіше спостерігається в одиноких або розлучених жінок), що негативно впливає на її розвиток — дитина ви­ростає залежною, безініціативною, з недорозвине­ною волею, пасивною;
• дистанційність, байдужість чи навіть агре­сія у ставленні до дитини. У цьому випадку дити­на з ранніх років «належить» сама собі. Але потре­ба, в любові і прийнятті, яку вона не задовольняє у сім'ї, штовхає її до пошуку любові й визнання деін­де. Часто в таких сім'ях трапляється фізичне та пси­хологічне насилля щодо дитини, що деструктивно впливає на її розвиток.

Наслідком непорозумінь між подружжям є не­достатність емоційної уваги до дитини. У результаті в дитини з'являються й відтак підсилюються риси передневротичного характеру.

Невротизуючий вплив на дитину справляє і су­перечливість ставлення батьків до неї. Наслідком сі­мейних конфліктів є ситуація, коли мати висуває до дитини підвищені вимоги. На думку кандидата ме­дичних наук Миколи Вайзмана, у такий спосіб жінка може компенсувати незадоволеність своїх вимог до чоловіка.

Викривлені педагогічні переконання

Почуття міри в батьків є одним з головних ре­гуляторів у вихованні здорової дитини. Надлишок невиправданої уваги батьків може породити в ди­тині невпевненість у власних силах, різні комплек­си, що також можуть призвести до виникнення не­врозу.

Більшість батьків не може спокійно прийняти темпи дорослішання власної дитини. Вони або вва­жають, що дитина ще дуже мала і не доручають їй нічого; або, навпаки, висувають непомірні за віком вимоги, які дитина не може виконати через свою психофізичну незрілість.

Не всі батьки дотримуються морально-етич­них принципів у вихованні дітей. Не всі розуміють та поважають особисте життя дитини. Більше того, багато хто з батьків вважає, що у дитини не може бути особистого життя, поки вона проживає з ними.

Деякі батьки сприймають життя власної дити­ни як шанс для втілення власних амбіцій і нереалі­зованих можливостей.

Емоційний шантаж

На появу дитячих неврозів страху впливають взаємини батьків з дитиною, побудовані за прин­ципом «повинен» і «зобов'язаний», що є різнови­дом емоційного шантажу: «Дивися, як мені погано, коли ти...» або «Такою поведінкою ти доб'єшся моєї смерті». Типовим прикладом емоційного шантажу є буркотливість, висміювання дитини на людях. При цьому дитина у глибині душі постійно ображається на дорослих, злиться, бажає помститися та боїться «а раптом лихо, про яке кажуть батьки, справді тра­питься». Дитяча тривожність і страх не відповідати батьківським очікуванням поступово переростають в агресію. Часто в підлітковому віці такі діти не по­важають батьків і навіть тікають з дому.

Американський психолог Вірджинія Сатір (Virginia Satir) зазначає, що подружні стосунки є стрижнем для формування інших стосунків у сім'ї. Дисгармонійні стосунки між батьками обов'язково впливатимуть на їхню батьківську функцію пра­вильного виховання дитини. Якщо батьки постійно говорять дитині, що вона невдаха, нехлюй, теле­пень, то вона рано чи пізно починає в це вірити. Але спочатку в дитини визріває внутрішній конфлікт, бо вона знає, що не така вже й погана, що намага­ється порадувати своїх батьків, а вони цього не по­мічають, прагнуть підігнати дитину під свою мірку . У результаті цього конфлікту виникає нервове на­пруження, з яким дитина не може впоратися. І може бути два варіанти розв'язання дитиною цієї пробле­ми: або вона пристосовується під непомірні вимоги дорослих, або починає опиратися, що провокує ве­лику кількість конфліктів з батьками. Якщо батьки не захочуть змінювати власну «виховну політику», то у дитини виникне нервовий розлад, який вона понесе із собою у доросле життя.

Батьківська неспроможність

Причини складних взаємин між батьками й ді­тьми, а отже й підвищеної нервозності дітей кри­ються у неспроможності батьків виконувати свої батьківські обов'язки. Сучасні батьки, народивши дитину, за інерцією продовжують жити власними проблемами, не замислюючись про життя, потре­би, почуття дитини. Учений Джон Пірс (John Pierce) вважає сучасних батьків «роз'єднаними». Оскільки вони нібито живуть разом, але в кожного з них своє життя і власні проблеми. Кожен займається своїми справами, забуваючи, що дитина потребує постійної любові, уваги й турботи. Сучасні батьки намагаються якомога швидше перекласти виховання дитини на бабусь, дідусів, дитячий садок і школу, займаю­чись тим часом побудовою кар'єри і власного життя. Ранній відрив малюка від батьків, особливо від ма­тері, шкодить його психічному благополуччю.

Часто зустрічаються псевдозгуртовані сім'ї, у яких давно порушена гармонія подружніх стосун­ків, утрачений інтерес одне до одного. Таке подруж­жя живе разом «заради дітей», вдає, що все добре. Проте це той випадок, коли правду неможливо при­ховати: стосунки в сім'ї стають або формальними, або ж постійне внутрішнє напруження партнерів періодично виливається в деструктивні конфлікти. Дитина в таких сім'ях несе на собі великий тягар — відповідальність за саме існування сім'ї.

Неповна сім'я

Проблема невротизації дітей, як хлопчиків, так і дівчаток, що зростають у неповній сім'ї, зазвичай без батька, полягає у відсутності зразка поведінки представника чоловічої статі. У такій ситуації в ди­тини може виникнути невроз страху людини чоло­вічої статі.

Дитині для нормального розвитку обов'язково необхідний зразок поведінки дорослих представни­ків обох статей. У випадку відсутності батька в сім'ї зразком чоловічої поведінки може стати дідусь, дядько, хрещений батько або ж інший родич, із яким у дитини склалися близькі довірливи стосунки. 

Не дитина має пристосовуватися до батьків, а батьки — до ін­дивідуальності дитини!