ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ – НОВИЙ НАПРЯМ У СУЧАСНІЙ ОСВІТІ

 

Поняття сталого розвитку

Нагальною потребою ХХІ століття стає формування такого способу життя, який був би основою довготривалого ощадливого гармонійного розвитку людства. Науково-технічний прогрес, нові технології самі по собі не здатні подолати загрози, що постали перед людством. Потрібна нова філософія, нова політика, нові моральні орієнтири – зобов’язання кожної людини і людства в цілому. Загалом ідеться про систему цінностей, складову культурного світобачення кожної людини і суспільства в цілому, яка не залежала б від економічних сплесків чи занепадів, зміни політичної влади, у якій би захист і збереження природи, турбота про людину, її життя і дотримання її прав вважались такими ж важливими, як і саме життя. Саме на таких засадах сформувалося поняття сталий розвиток (англ. – sustainable developmen. У словниках, присвячених цій темі, термін sustainable визначається як характеристика процесу або стану, що може підтримуватись невизначено довго. А термін sustainable development означає покращення якості людського життя при збереженні сталості підтримуючих екосистем. Уперше поняття сталого розвитку було сформульовано у доповіді «Our Common Future» («Наше спільне майбутнє») голови Міжнародної комісії з питань екології та розвитку ООН Гру Харлем Брутланд у 1987 році. Воно трактувалося достатньо просто і конкретно: це такий розвиток, який задовольняє потреби сучасності, але не ставить під загрозу здатність майбутніх поко- лінь задовольняти свої потреби. На 2-й Конференції ООН з навколишнього середовища (Ріо-де-Жанейро, 1992 р.) уперше було сформульовано основні положення сталого розвитку, задекларовані у програмному документі «Порядок денний ХХІ століття» або «Програма 21». Наступні міжнародні зустрічі – конференція в Кіото (1997 р.), відома як «Кіотський протокол», 3-я Конференція ООН з проблем клімату Землі (Бонн, 2001 р.), 4-та Конференція ООН (Йоганнесбург, 2002 р.) – сприяли координації зусиль усіх країн і виробленню на цій основі стратегії рішучих дій і практичних заходів у подоланні впливу техногенних факторів на довкілля. Необхідно зазначити, що поняття сталий розвиток не є тотожним поняттям економічно стабільний і екологічно безпечний розвиток (екорозвиток). Мова не йде тільки про забезпечення прогресу економіки та ресурсів для неї або лише про збереження природи. Поняття сталого розвитку виражає досить просту ідею: необхідно досягнути гармонії між людьми з одного боку і суспільством та природою – з іншого. Тобто в майбутньому має сформуватися соціоприродна система, здатна розв’язувати сукупність протиріч, що проявляються в наш час, а саме: між природою і суспільством, між екологією і економікою, між розвинутими країнами і тими, що розвиваються, між теперішніми і майбутніми поколіннями, між багатими і бідними, між уже сформованими потребами людей і розумними потребами тощо. Таким чином, поняття сталий розвиток можна розуміти як стратегію виживання і безперервного прогресу цивілізації та окремих країн в умовах збереження навколишнього середовища (насамперед біосфери). Послідовний перехід України, як і всього світового співтовариства, до сталого розвитку відбувається відповідно до рекомендацій і принципів, викладених у документах Конференції ООН з навколишнього середовища (ЮНСЕД).

 

 Основні положення концепції сталого розвитку

1. У центрі уваги – люди, які повинні мати право на здорове і плідне життя в гармонії з природою.

2. Охорона навколишнього середовища має стати невід’ємним компонентом процесу розвитку і не може розглядатись у відриві від нього. Існує безумовний орієнтир на неперевищення гранично допустимих рівнів антропогенного впливу на екосистеми.

3. Задоволення потреб у збереженні навколишнього середовища повинно розповсюджуватися не тільки на теперішні, але й на майбутні покоління, передбачаючи ефективне використання та економію ресурсів, виключення або зменшення моделей виробництва і споживання, які не сприяють такому розвитку. Переважаючою має стати орієнтація на використан- ня місцевих ресурсів та одночасне врахування інноваційних підходів і технологій.

4. Необхідними є партнерство, спільна робота всіх і кожного для забезпечення сталого розвитку; відкритість і прозорість спільних дій в інтересах сталого розвитку.

5. Зменшення розриву в рівні життя країн світу, викорінення бідності і злиденності, збереження здоров’я людей і забезпечення гідного рівня життя –найважливіші завдання світового співтовариства.

 

Визначальні чинники сталого розвитку

Сталий розвиток охоплює три сфери суспільного життя: екологічну, економічну і соціальну, у кожній з яких визначальними є певні чинники.

1. В екологічній сфері. Визначення кордонів, в яких має розвиватись цивілізація. Охорона і раціональне використання ресурсів, зокрема прісної води, морів, океанів, а також землі, повітряного басейну; збереження біологічного різноманіття; боротьба з винищенням лісів; видалення відходів. Збереження екосистем для підтримання життя як невід’ємної складової стійкого розвитку людського потенціалу.

2. В економічній сфері. Повне перетворення ринкової системи. Переоцінка економічною теорією ролі екологічного фактора в економічному розвитку, визначення нових пріоритетів. Відмова від тупикових сучасних моделей економічного розвитку і споживання. Поступове скорочення негативного впливу на природу техногенного типу економіки. Перехід на позицію «людина як мета економічного зростання, а не його засіб».

   

             Провідні засади освіти для сталого розвитку

Для забезпечення сталого розвитку – чи не найважливішого завдання, що будь-коли стояло перед людством,– особливі надії покладаються на освіту. Це питання постійно обговорюється на рівні глав держав і урядів, у рамках міжнародних і міжурядових, неурядових і просвітницьких організацій упродовж останнього десятиріччя. Проте найбільш чітко про необхідність міжнародних угод і дій в царині освіти було заявлено на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку (Йоганнесбург, 1992 р.). У прийнятій на форумі заяві наголошувалось: «Освіта для сталого розвитку має заохочувати формування у людей почуття особистої і колективної відповідальності, а отже і зміни у поведінці, якщо вони необхідні». За рішенням Ради ЮНЕСКО з 1 січня 2005 року оголошено проведення Десятиріччя освіти для сталого розвитку. У березні 2005 року Україна стала однією з 55-ти країн, які підписали документ ООН «Стратегія освіти для сталого розвитку». Освіта для сталого розвитку – новий напрям у сучасній освіті 11 Міжнародне співтовариство наполегливо закликає до переорієнтації всіх сфер освіти  на цілі сталого розвитку. У різних країнах упроваджуються і успішно працюють відповідні освітні програми й навчальні курси з цієї проблеми. Зокрема, у Швеції, США, наших сусідів – Польщі, Росії, Білорусії. Ідучи в ногу зі світовим співтовариством, Україна задекларувала свою орієнтацію на стратегію сталого розвитку. Очевидно, що розвиток освіти для сталого розвитку потребує нових педагогічних моделей, нової педагогічної культури та мислення, нового педагогічного змісту. Слід зауважити, що від початку цей напрям в освіті розвивається як такий, основним завданням якого є формування в учнів моделей поведінки, звичок, стилю життя, що відповідають потребам сталого розвитку людства. Це освіта не ПРО сталий розвиток, а ДЛЯ сталого розвитку. Тож діти мають не тільки ЗНАТИ, наприклад, про необхідність економити папір для збереження дерев і можливість його вторинної переробки, а й ЕКОНОМНО ВИКОРИСТОВУВАТИ папір та разом з дорослими ВІДНОСИТИ паперові відходи до пунктів прийому макулатури.

 

Емпауермент-педагогіка мотивації і натхнення до дії

Курс  «Освіта для сталого розвитку для дошкільнят» реалізує освітню стратегію в інтересах сталого розвитку на засадах одного з напрямів гуманістичної педагогіки – педагогіки «емпауерменту» (з англ. еmpowerment– надання людині мотивації й натхнення до дії).

 Основні принципи емпауермент-педагогіки:

1) створення умов для формування у дитини впевненості у власних силах і можливостях та відповідальності за результати навчання;

2) прийняття нею рішень щодо власного стилю життя та їх виконання;

3) забезпечення психологічного комфорту дітей під час занять як за допомогою спеціальних прийомів, так і через доступність змісту (за принципом вибору кожною дитиною тих кроків, які вона хоче і може здійснити);

4) створення умов для появи у дітей ентузіазму і почуття за- доволення від результатів групової й індивідуальної роботи, виконання дій і вироблення звичок поведінки, орієнтованих на сталий розвиток, що досягається насамперед завдяки постійному позитивному (як за формою, так і за змістом) зворотному зв’язку.

Зазначимо, що важливими складовими елементами методики опрацювання освіти для сталого розвитку (ОСР) у дошкільному закладі є самопізнання, самонавчання дітей через діяльність, націлення їх на прийняття самостійних рішень у повсякденному житті, виконання дій у напрямі сталого розвитку. Ці положення вимагають побудови принципово нової педагогічної моделі. Розглянемо її основи. Традиційна педагогіка виходить з положення, що надання тому, хто навчається, певної порції інформації викликає зміну його ставлення (а отже, і цінностей) до того чи іншого явища. Наслідком (очікуваним результатом) цієї зміни вважається поступова зміна діяльності чи моделей поведінки дитини.

 

Проте, згідно зі спостереженнями, відтворення в освітньому процесі такого ланцюжка не забезпечує на практиці ані формування цінностей, ані реальних змін поведінки. Наприклад, дошкільнята добре знають, що сваритися, ображати іншого не можна, однак далеко не кожна дитина дотримується цього правила у щоденному спілкуванні з однолітками. Отже, зазначена модель не відповідає дійсності. У цій схемі працює лише компонент І, а компоненти ІІ, ІІІ, IV зовсім не обов’язково є наслідком його реалізації. Сучасна людина щодня зазнає впливу гігантської лавини інформації, в сотні тисяч разів більше того обсягу, що може засвоїти. Тому доводитися вибирати, що слухати, а на що активно реагувати. Отже, і викладення відомостей щодо екологічної кризи є недостатнім для того, аби вплинути на ціннісну орієнтацію дітей, а тим більше змінити їхню поведінку. Саме тому збільшення такої інформації в освіті ніяк не позначається на стані довкілля. На практиці дієвим виявляється кардинально інший підхід, на якому побудована педагогічна модель «емпауермент» – педагогіка мотивації та дії. Щоб пояснити його суть, варто детальніше розглянути процес людської діяльності як такий. Першим у людини виникає занепокоєння щодо якоїсь проблеми. Вона прагне отримати інформацію про шляхи її розв’язання, шукає та знаходить її, приймає рішення і діє відповідно до нього. Часто результат породжує мотивацію до нового циклу діяльності. Ця модель може бути представлена у вигляді спіралі, коли кожен цикл певної мірою повторює попередній.

 

 Отже, людська діяльність завжди починається з виникнення мотиву у вигляді інтересу, стурбованості, усвідомлення потреби тощо. Такий мотив може виникати як у процесі діяльності, так і під час осмислення її результатів. Проте зазвичай людина активізується лише тоді, коли бачить результат або вірить у нього. Тому, коли дитина розуміє, що вона може ефективно (результативно) діяти, вона відчуває занепокоєння (мотив), шукає інформацію  і готова свідомо сприйняти її, а потім і втілює задумане. За педагогікою емпауермент, в освітньому процесі педагог може використовувати цю модель та стимулювати діяльність дітей, використовуючи такі способи:

1) допомога дітям у формулюванні намірів;

2) постановка запитань;

3) надання зворотного зв’язку.

 

Побудований на зазначених вище засадах освітній процес покликаний допомогти дітям не тільки уявляти своє бажане майбутнє, а й активно його наближати. Бажання й надалі піклуватися про власне довкілля та оточення виникає на основі інформації про значення власних дій та оцінку результатів. У пропонованому курсі робиться акцент на рішеннях дітей щодо власної поведінки та стилю життя, а не на проблемах, які існують поза ними. У процесі такого навчання роль педагога змінюється. Він виступає організатором дій дітей, надихає їх, підбадьорює і скеровує їхні зусилля, спонукає до вибору способу діяльності, самостійного виконання обраних дій, обговорення їх. Педагог лише створює умови для безпечного і ефективного процесу навчання, запрошує взяти в ньому участь. Він повинен вміти слухати дитину, чути її і не оцінювати її особисті зміни. Важливим чинником є і демонстрація самим педагогом моделей поведінки, орієнтованої на сталий розвиток, а також розвиток у дітей навичок критичного мислення. Використання проблемних питань спонукає їх до пошуку відповіді спільно з дорослими й однолітками за допомогою доступних їм засобів. Реалізація в роботі дошкільного закладу ідей ОСР передбачає засвоєння дітьми, а через дітей їхніми батьками та самими педагогами надзвичайно важливих навичок екологічно-, економічно- й соціально доцільної поведінки, без якої неможливе створення та існування суспільства стійкого благополуччя, суспільства, яке засобами комфортного існування сьогодні з любов’ю створює таке ж комфортне майбутнє для наступних поколінь. Багаторічний досвід упровадження в розвинених країнах ОСР переконливо доводить ефективність педагогіки емпауерменту (надихання на дію) як прогресивної філософсько- педагогічної платформи організації та здійснення освітнього процесу.

 

ТЕОРЕТИЧНІ І МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ КУРСУ «ОСВІТА ДЛЯ СТАЛОГО РОЗВИТКУ» ДЛЯ ДОШКІЛЬНЯТ

Мета, завдання і структура курсу

Мета курсу – сприяти формуванню у дошкільників мотивації до дій і моделей поведінки, орієнтованих на сталий стиль життя.

Завданнями курсу є створення умов для:

1) формування у дітей початкових уявлень про дії та поведінку, що орієнтовані на сталий розвиток, необхідних для свідомого вибору способу власного життя;

2) усвідомлення старшими дошкільниками необхідності збереження ресурсів Землі та особистої причетності до майбутнього суспільства і природи;

3) розвиток у дітей звичок і моделей поведінки, що відповідають сталому розвитку бажання діяти у цьому напрямі.

Структура курсу визначається трьома основними темами (модулями), освоєння яких орієнтовно розраховано на півроку. Вивчення кожної з тем передбачає опрацювання трьох підтем, що складають її зміст. У кожній темі виділяються спеціально організовані тематичні дні з наступним закріпленням освоєних дій протягом двох тижнів. У змісті кожної з тем виокремлено ідеї, які мають бути донесені до дітей, мовні формули, що відбивають їх смисли, та дії, які діти опановують і автоматизують. Обов’язковим елементом вивчення кожної з тем є вступне і підсумкове невеличке самостійне дослідження дітьми власної побутової поведінки. Результати цього дослідження дозволяють дітям усвідомити зміни, що необхідні і відбуваються. Вони також дають можливість дорослим спостерігати процес змін і підтримувати позитивний зворотний зв’язок щодо особистих досягнень дитини.

 

Дії, які мають опанувати дошкільники у процесі опрацювання курсу

Відповідно до педагогіки емпауермент у межах кожної теми дітей спрямовують на обрання і виконання дій для сталого розвитку, які є провідними чинниками формування у них відповідної поведінки та стилю життя в цілому. Їх виконання сприяє розвитку у дітей ставлення до проблем сталого розвитку як до особистісно важливих, пов’язаних із власною системою цінностей, формуючи здатність і бажання діяти у цьому напрямі. Повторення цих дій протягом двох тижнів дозволяє сформувати в дітей сталу звичку – модель поведінки, яка потім стає складовою їх повсякденного способу життя.

 Це потребує від вихователя спеціальної уваги до цієї частини змісту курсу. Важливо стимулювати дітей до виконання дій, заохочувати їх до систематичного виконання і повторення обраних дій, а також пошуку нових продуктивних моделей поведінки. Робота з діями як частина курсу має творчий характер, як і організація спільного з дорослими пошуку додаткової інформації, її представлення у різних формах чи підготовки дітьми разом з батьками виставок та презентацій.

Пропоновані у курсі дії виконуються вдома, у дошкільному закладі, найближчому оточенні дитини і полягають у:

1) покращенні стосунків між людьми;

2) підтримці морального і психологічного клімату у групі;

3) розумному споживанні енергії та води;

4) зменшенні марних витрат сировини;

5) зменшенні кількості відходів;

6) зміцненні власного здоров’я тощо.

Перелік поданих у навчальному посібнику у навчальному посібнику дій може бути розширений за рахунок запропонованих педагогами і самими дітьми, яким надається свобода у виборі дій. Педагог лише спрямовує дошкільників на вибір посильних дій, але не наполягає на своїй позиції.

 

Організація роботи над дослідженнями

У кожній темі здійснюється своєрідне самодослідження особистої території дитини та її родини через аналіз власного стилю поведінки і набутого досвіду за допомогою чотирьох спеціальних запитань. Воно є способом входження в тему, ініціювання обговорення її дітьми та перевірки набутого результату наприкінці теми.

З огляду на вікові можливості дітей дошкільного віку (дошкільники не володіють технікою читання, мають незначний життєвий досвід) самодослідження має проводитися доступним для дітей методом. Воно є частиною тематичного дня і може бути проведено у ході інтегрованого заняття або перед ним як самостійна вправа. Для проведення дослідження для кожної дитини необхідно виготовити невеличкі спеціальні картки (розміром не більше половини аркушу А-4) з чотирма кружечками, позначеними номерами (1, 2, 3, 4) відповідно до запитань.

У процесі виконання вправи вихователь читає пропоновані запитання, а кожна дитина заповнює цю картку, обираючи свій варіант відповіді. Дитина замальовує або заклеює кружечок кольоровим папером: зеленим, якщо її відповідь – «завжди», жовтим – якщо «інколи». Якщо її відповідь «ніколи», кружечок залишається білим. Педагог збирає заповнені картки і зберігає їх до завершення теми.

Перше вступне самодослідження виконується дітьми на початку вивчення теми. Воно дає дитині і вихователю змогу усвідомити, якими є звички, моделі поведінки і реакції дитини в тій чи іншій ситуації.

Друге підсумкове самодослідження проводиться наприкінці теми і засвідчує зміни у поведінці дитини, є матеріалом для обговорення з дітьми, а також з батьками, до відома яких бажано донести його результати. Під час проведення самодосліджень  вихователю варто нагадувати дітям про чесніть їхніх відповідей. Важливо, що результати досліджень однієї дитини не порівнюються з результатами іншої і не оцінюються, тобто змагання не допустимі.

Таблички для проведення самодосліджень вихователь за бажанням може урізноманітнити, надаючи їм форму, пов’язану з темою заняття. Наприклад: тема «Привітання» – вирізана долонька з кружечками на пальчиках, тема «Вода» – краплинка, тема «Іграшка» – машинка тощо.

 

Родзинки досвіду

Пам’ятайте, що не потрібно прагнути до отримання у підсумковому самодослідженні одних «зелених» результатів. Головним є, щоб діти замислювались над своєю поведінкою і прагнули змінювати її у потрібному напрямі. Саме це ви маєте заохочувати.

 

Форми взаємодії дітей в освітній діяльності

Реалізація навчального курсу передбачає різні форми організації взаємодії дітей. Доцільно починати заняття зі спільної діяльності, яка створює сприятливу психологічну атмосферу в групі, об’єднує дітей спільними переживаннями в єдиному інформаційному полі. Це може бути спільна розмова вихователя з групою дітей на тему, читання «стартового» тексту, гра тощо. Активізації комунікативно-пізнавальних дій сприяє об’єднання дітей у малі групи для виконання певних творчих завдань. Склад цих малих груп утворюється за бажанням дітей, проте він не є постійним, тобто може змінюватися від заняття до заняття. Спілкування у малій групі дає змогу кожній дитині виявити свою ініціативу, бути почутою іншими, активно діяти. Бажано, щоб протягом тематичного дня вихователь застосовував різноманітні форми організації взаємодії дітей для забезпечення «залученості» кожної дитини в процес проживання теми.

 

Позиція і роль вихователя в освітньому процесі для сталого розвитку

Діяльність вихователя на заняттях з курсу має свої особливості, що полягають у продуктивній співпраці з дітьми й організації їхньої взаємодії одне з одним.

Реалізація виховного і розвивального потенціалу змісту освіти для сталого розвитку забезпечується виконанням педагогом особливих функцій, а саме:

  • лідера (долучає дітей і їхніх батьків до діяльності, мотивує, надихає, підтримує, заохочує, спрямовує до реалізації поставленої мети);
  • носія інформації (володіє знаннями та вміннями в кількох галузях, якими охоче ділиться з дітьми та їхніми батьками);
  • радника (допомагає знайти оптимальний напрям і спосіб діяльності відповідно до психологічних, пізнавальних потреб кожної дитини);
  • організатора (організовує діяльність дітей, створює для них відповідні умови, забезпечує необхідними ресурсами, підтримує контакт з батьками та іншими учасниками освітнього процесу);
  • наставника, помічника (допомагає дітям виконувати завдання за темою, сприяє налагодженню контактів між усіма учасниками, підтримує зворотний зв’язок);
  • експерта (аналізує процес і результати освітнього процесу).      

 

Найважливішим для педагога є цілісне бачення діяльності дітей групи, прогнозування її результатів. Цьому сприяє осмислення ним відповідей на такі запитання:

1. Для чого організовується діяльність?

2. Чи зрозумілою для дітей буде тема? Чи буде вона доступною для опанування? Чи зацікавить дітей?

3. Які дії мають бути опановані дітьми?

4. Якою мірою кожен з дітей зможе реалізувати себе в обраній темі?

5. Які знання й уміння потрібні дітям для роботи? Якими новими уміннями і навичками вони оволодіють у процесі діяльності?

6. Яким чином залучити до спільної праці батьків та інших членів громади?

7. Що необхідно підготувати до початку кожного заняття?

Важливими є усвідомлення дітьми, по-перше, важливості тієї чи іншої теми для власного життя, по-друге, власної позиції та готовності брати участь у спільній роботі. Цьому сприяє створення позитивної, емоційно забарвленої атмосфери діяльності, що стимулюватиме дітей до активної взаємодії.

 

Фіксація та унаочнення освітніх результатів

Реалізація провідних засад освіти для сталого розвитку в дошкільному закладі орієнтує навчально-пізнавальний процес на формування у дитини, починаючи з дошкільного віку, здатності застосовувати набуті вміння у практичній діяльності. Пріоритетним є не відтворення заученої інформації, а свідоме й добровільне, відповідальне виконання дитиною певних дій, здатність здійснювати самооцінку і самоконтроль своєї поведінки. Унаочнення й фіксація результатів є ефективним стимулом до реалізації освітніх завдань.

Одним із ефективних засобів фіксації педагогом досягнень дітей групи у вивченні курсу виступає портфоліо – колекція творчих робіт, яка демонструє прогрес і досягнення в освоєнні дій, докладені зусилля всіх і кожного учасника. Портфоліо укладається вихователем разом з дітьми та батьками в довільній формі. Наприклад, це може бути звичайна папка, у яку складаються матеріали, одержані у процесі опрацювання теми (інформаційні тексти, результати аудитів, матеріали екскурсій і навчальних проектів, малюнки, фотографії). Важливо, щоб зміст папки відобразив успіхи у діяльності дітей. Структуру портфоліо, зокрема, можуть складати такі розділи: «Портретна галерея (самопрезентація)«; «Скарбничка  (інформація)»; «Творчий доробок (робочі матеріали)«; «Досягнення (матеріали, які підтверджують успіхи дітей) тощо. Створення портфоліо має стати об’єктом турботи всієї групи. Цьому сприятиме періодичний перегляд її змісту, пригадування тих чи інших обставин, пов’язаних з вивченням тем, обговорення спільного досвіду тощо. Урахування зазначених особливостей організації навчально-пізнавальної і практичної діяльності дошкільників дозволяє ефективно реалізувати принципи ОСР.