Центр розвитку дитини "Гармонія"

Під якістю освіти розуміють не набуття дитиною певної суми знань, а її вміння здобувати їх самостійно. Тож актуальною є проблема підвищення пізнавальної активності дітей. Як зацікавити дитину, викликати в неї бажання вчитися, пізнавати, розмірковувати, робити висновки? Це питання хвилює і науковців, і методистів, і практиків.

Феномен пізнавальної активності як один із важливіших чинників навчання постійно привертає увагу педагогів, адже особистість формується лише в процесі активної взаємодії з навколишнім світом.

Під пізнавальною активністю психологи розуміють самостійну, ініціативну діяльність дитини, спрямовану на пізнання навколишньої дійсності (як прояв допитливості) й зумовлену необхідністю розв’язати завдання, що постають перед нею в конкретних життєвих ситуаціях.

Пізнавальна активність не є вродженою. Вона формується протягом усього свідомого життя людини.

Соціальне середовище – умова, від якої залежить, чи перейде ця потенційна можливість у реальну дійсність. Рівень розвитку пізнавальної активності зумовлюється індивідуально-психологічними особливостями та умовами виховання. З огляду на те, що саме пізнавальна активність є основою пізнавальної діяльності як умови успішного навчання у школі.

Пізнавальна активність є природним проявом інтересу дитини до навколишнього світу й характеризується чіткими параметрами. Про інтереси дитини та інтенсивність її прагнення ознайомитися з певним предметом чи явищем свідчать: увага, особлива зацікавленість, емоційне ставлення – подив, стурбованість, сміх тощо.

Сьогодні педагоги і психологи велику увагу приділяють проблемі активізації пізнавального інтересу. Адже дослідження свідчать про помітне зниження активності пізнання в дошкільників. А саме низький рівень допитливості й активності пізнавальних процесів зумовлює неуспішність дитини в школі.

Пізнавальний інтерес – це вибіркова спрямованість особистості на пізнання певного об’єкту, явища, діяльності тощо. Предметом пізнавального інтересу для дитини є не все, а лише те, що вона вважає необхідним, значимим, цінним, привабливим.

Пізнавальний інтерес може бути ситуативним, що виникає у процесі виконання певної дії і згасає з її завершенням, та стійким, що є відносно постійною рисою особистості.

 Умовно можна визначити стадії розвитку пізнавального інтересу:

•      цікавість;

•      допитливість;

•      власне пізнавальний інтерес;

•      теоретичний інтерес.

На стадії «цікавості» дитина орієнтується лише на зовнішню привабливість об’єкта, цікавиться певним питанням щодо нього, а одержавши відповідь, залишає спробу пізнавати його далі. Ця стадія є першим поштовхом до істинного пізнання.

Допитливість характеризується прагненням дитини не тільки ззовні сприймати об’єкт, а й зрозуміти його внутрішній стан, структуру тощо.

Пізнавальний інтерес, який виникає надалі, характеризується пізнавальною активністю, вибірковістю, здатністю охоплювати причино-наслідкові зв’язки, закономірності, відносини того, що пізнається.

Теоретичний інтерес пов’язаний з прагненням до пізнання складних теоретичних питань чи проблем конкретної науки.

Діти старшого дошкільного віку можуть залишатися на першій чи другій стадії розвитку пізнавального інтересу (цікавість чи допитливість), оскільки це притаманно її віку, і тільки цілеспрямована робота вихователя щодо формування пізнавального інтересу може підняти її на вищий щабель. У дітей однієї групи зазвичай різні рівні пізнавального інтересу, це обумовлено різним досвідом, особливостями індивідуального розвитку.

Окреслимо рівні пізнавального інтересу старших дошкільників :

• репродуктивно-фактологічний (дитина володіє інформацією про об’єкт, що пізнається);
• описово-пошуковий (дитина може назвати ознаки та властивості об’єкту пізнання, налаштована на пошук нової інформації про нього, встановлення причино - наслідкових зв’язків між цим об’єктом та іншими);
• творчий (дитина використовує об’єкт пізнання для розв’язування творчих задач).

Для розвитку пізнавальних інтересів важливим є рівень сформованості пізнавальної активності дитини. Тому педагоги мають знати, що є  рівні пізнавальної активності дитини:

• низький рівень;
• середній;
• високий.

Дітям з високим рівнем розвитку пізнавальної активності притаманна яскраво виражена пізнавальна потреба. У цих дітей завжди виникають запитання, про що б з ними не розмовляли, причому вони ставлять їх не з метою звернути на себе увагу, а саме прагнучи дізнатися про щось нове. Ці діти завжди радіють успіху й засмучуються через невдачі. Вони готові виконати будь-яке завдання вихователя і часто розглядають свою діяльність з погляду її корисності для інших. Діти з високим рівнем розвитку пізнавальної активності невгамовні у своєму інтересі до будь-яких змін у навколишньому середовищі, постійно діляться своїми враженнями з дорослими та дітьми. Вони прагнуть бути першими, самостійно розв’язати завдання, і коли матеріал на завданнях виявляється для них надто простим, починають нудитися, особливо якщо вихователь працює в це час з  іншими дітьми. Ці дошкільники дуже винахідливі в іграх, люблять імпровізувати, часто вносять зміни в правила гри, не лякаються помилок і труднощів у роботі.

Група дітей із середнім рівнем розвитку пізнавальної активності найчисленніша. Це дошкільники, як можуть виявляти зацікавленість та активність лише в певних ситуаціях. Їх зацікавленість здебільшого зумовлена змістом діяльності, її емоційною привабливістю. Вони легко включаються в нові види роботи, однак в разі виникнення труднощів втрачають інтерес. Коли вихователь спонукає їх до будь-якої діяльності, охоче приймають пропозицію. Проте вони не прагнуть бути першими і за готовністю до занять, і під час спостережень та виконання завдання. Прояви активності зовні невиразні, хоча ці діти охоче відгукуються на пропозицію дорослого поспілкуватися або попрацювати разом. Головна особливість цих дошкільників – вони майже ніколи самі ні в чому не проявляють активності й навіть знаючи правильну відповідь, не скажуть її з власної ініціативи, хоча іноді можуть здивувати дорослого оригінальними міркуваннями.

Діти з низьким рівнем пізнавальної активності завжди пасивні і байдужі – і на заняттях, і у спілкуванні, і під час спільної діяльності з дорослими або однолітками. Вони майже ніколи не розпочинають виконувати завдання без підказки, нагадування дорослого чи однолітків, важко включаються в роботу: очікують звичного тиску від вихователя у вигляді зауважень. Дошкільники з низьким рівнем розвитку пізнавальної активності не виявляють інтересу до завдання, готовності включитися в роботу, та, власне, й не можуть (і не прагнуть) самостійно його виконати. Вони неохоче виконують будь-яку роботу або навіть повністю відмовляються від діяльності. Пізнавальна діяльність пов’язана для них з негативними емоціями, викликає пригніченість, нудьгу. Вказівки та пояснення вихователя вони здебільшого не запам’ятовують, у ситуаціях, коли треба самостійно застосовувати набуті знання, не можуть обійтися без істотної допомоги дорослого. Повільно переключаються з інтенсивної рухової активності на розумову. Ці діти байдужі до результатів своєї діяльності – ніколи не радіють успіхам і не сумують з приводу невдач.

Розвиток дітей з високим рівнем пізнавальної активності зазвичай не турбує ні батьків, ні педагогів. Адже такі діти гарно засвоюють нові знання, завжди активні, жваві і допитливі.

Діти з середнім рівнем розвитку пізнавальної активності потребують більшої уваги дорослих. Насамперед для цих дітей дуже важливою є емоційна підтримка. До прийомів емоційної активації зокрема, можна віднести: незвичайний початок занять – наприклад, прихід у гості до дітей казкового персонажа; музичний або віршований уривок як привітання (на музичне заняття діти входять під музичний супровід), ігровий прийом тощо; індивідуальне заохочення, похвала, позитивна оцінка. Отже, стратегія педагога в роботі з дітьми середнього рівня розвитку пізнавальної активності – не лише допомогти їм включитися в діяльність, а й підтримувати позитивну емоційно-інтелектуальну атмосферу протягом усього заняття. Це дасть дитині змогу відчути радість, піднесення не лише під час сприймання завдання, а й у ході його виконання. Дитина захоче повторити й закріпити свої досягнення.

Працюючи з пасивними дітьми, слід ураховувати, що вони не можуть негайно включитися в роботу, оскільки їхня активність зростає поступово і повільно. Отже: не варто пропонувати їм завдань, які потребують швидкого переходу від одного виду діяльності до іншого; треба давати їм час на обмірковування відповіді; не бажано ставити їм під час відповіді несподівані, «каверзні» запитання; слід бути готовими до того, що після активної рухової діяльності ці діти досить повільно переключаються на розумову. Педагог має подбати про налагодження доброзичливих стосунків з такими дітьми, оскільки погрози, докори, негативні оцінки відразу пригнічують у них бажання щось пізнати, гасять стимул для подальшого зростання.

Основним прийомом, який найдоречніше застосовувати в роботі з пасивними дітьми, є так звані емоційні «погладжування», до яких можна віднести:

• звертання до дитини лише на ім’я;
• схвалення, добрий лагідний тон;
•  акцент на позитив – замість погроз і наказів звернутися до дитини, скажімо, так: «Побачимо, що у вас вийде, якщо…».

Можна також порадити педагогам частіше звертатися до жартів, загадок, скоромовок, які легко запам’ятовуються, можуть викликати усмішку. Такий нескладний прийом зніме напруження під час занять.

Умови, за яких можливий повноцінний розвиток пізнавальних інтересів  дошкільників:

• по-перше, наявність розвивального середовища для організації пізнавальної діяльності – це розумно створене місце для пізнавальної діяльності дитини з добором «правильних за віком» іграшок чи необхідного обладнання і матеріалів (наприклад, для експериментування).

Середовищем для пізнання є і природа, тому об’єкти природи, що спостерігаються під час екскурсій у природу, прогулянок стають джерелом виникнення пізнавального інтересу.

• по-друге, створення  безризикового  середовища для пізнання - це середовище, у якому наявна позитивна, емоційно тепла атмосфера спілкування без негативного оцінювання дій дитини та критичних зауважень щодо вибору нею об’єктів пізнання чи відповідних цьому дій. Середовище, де дитина може не боятися вільно висловлюватися, у будь-яку мить звернутися по допомогу чи пораду. Вихователі з авторитарним стилем спілкування не тільки не розвивають пізнавальну активність дітей, а навпаки  пригальмовують її.

​

• по-третє, розширення інформаційного поля - допитливість старших дошкільників вже стосується подій, які відбуваються у соціальній сфері (стосунки між дітьми, дорослими, родичами), звичаїв українського народу, моральних категорій (добро, справедливість тощо), інтересу щодо подій, які відбуваються в країні, просторових і часових зв’язків.

Для розвитку пізнавальних інтересів педагоги мають створити систему накопичування початкової інформації про об’єкти пізнання в різних видах життєдіяльності: проводити інтегровані заняття, заохочувати до пригадування інформації про об’єкти пізнання.

• по-четверте, стимулювання пізнавальної активності та мислення (тільки активна дитина може пізнавати світ).

Педагогам не слід давати готові знання дітям,  а:

• організовувати  процес пошуку нового у знайомому, звичному;
• разом з дітьми розглядати та вивчати незнайоме шляхом постановки пізнавальної задачі (проблемного запитання);
• розв’язувати задачі розвивального характеру (порівнювати, відшукувати закономірності, класифікувати тощо).  

Дитина активна тоді, коли діяльність задовольняє її потреби у визнанні, тоді виникає почуття компетентності, що супроводжується відчуттям радості та задоволення від діяльності.

Успіх у діяльності – потужне джерело внутрішніх сил дитини, що народжує енергію для подолання труднощів та стимулює бажання пізнавати оточуюче, сприяє формуванню мотиву досягнення успіху у цій діяльності.

Отже, розвиток пізнавальних інтересів у дітей дошкільного віку відбувається більш інтенсивно за названих умов. Роль педагога у цьому процесі є незаперечною.