Центр розвитку дитини "Гармонія"

 

Форма проведення: Методична панорама

 

Тема: «Формування комунікативної і технологічної компетентностей старших дошкільників засобами творчого проєктування на основі народознавства»

 

Очікуванні результати: сформувати основні вміння педагогів щодо творчого проєктування у роботі з дітьми та батьками.

1. Про виконання рішення педагогічної ради від 24.11.22 року.

                                                                  Любов ЛЕВИЦЬКА

 

2. Про використання методу проєктів в освітньому процесі-шлях до оновлення його змісту. Планування одноденного проєкту з народознавства.

                                                                   Слайдова презентація,  інтерактивна вправа

                                                                   Христина АЛПЕЄВА

                                                                   Олена ЖЕСТКОВА

 

3. Про результати тематичної перевірки у групах №№12,18 «Формування комунікативної і технологічної компетентностей старших дошкільників засобами творчого проєктування на основі народознавства».

                                                                      Наказ

                                                                      Любов ЛЕВИЦЬКА

 

4. Про використання елементів народної математики та усної народної творчості  в роботі з дітьми старшого дошкільного віку.

                                                                  Звіт-презентація, співдоповідь з досвіду роботи

                                                                   Ірина СУХАР

 

5. Про впровадження проєкту «Гончарики».

                                                                   Звіт-презентація, співдоповідь з досвіду роботи

                                                                   Тетяна ДИВНА

                                                                    Леся ДЕНИСЕНКО

 

 

 

Інформаційне повідомлення для педагогів

«Як формувати у дошкільників комунікативну компетентність»

 

         У новій редакції Базового компонента дошкільної освіти як Державного стандарту дошкільної освіти прописано: «Щоб досягти найкращого розвитку мовленнєвої компетентності дітей дошкільного віку, нині повинна змінитися позиція вихователя. Адже мовленнєва компетентність це не просто знання слів і уміння правильно їх промовляти, а вміння, у першу чергу, продукувати свої думки, емоції, ставлення, враження тощо. Це один з ключових критеріїв і водночас вагома умова становлення й розвитку мовленнєвої особистості дошкільника».

        Мовлення є стрижнем будь-якого іншого виду діяльності дітей дошкільного віку (ігрової, господарсько-побутової, пізнавальної, пошукової, музичної, образотворчої, літературно, фізичної тощо), утворюючи в єдності з нею макродіяльність, у якій дитина використовує мову й мовлення для вирішення величезної кількості різноманітних завдань: мовленнєво-ігрова діяльність; художньо-мовленнєва діяльність; комунікативно-мовленнєва діяльність. Отримання результату дошкільної освіти (компетентності дитини) – це відповідь на питання, як ми реалізуємо цінності та завдання дошкільної освіти, як спілкуємось, граємо з дитиною, підтримуємо розвиток її здібностей.

 

Комунікативна компетентність формується  в просторі  змісту освітнього напряму «Мовлення дитини» роботи закладу дошкільної освіти через організацію педагогом базових(основних) видів діяльності, які збагачують досвід дитини та реалізуються як особистісне надбання дитини (результат) за підтримки батьків в умовах родинного виховання.

 

Комунікативна компетентність – здатність дитини до спілкування з однолітками і дорослими у різних формах конструктивної взаємодії; здатність підтримувати партнерські стосунки, заявляти про свої наміри і бажання, узгоджувати свої інтереси  з іншими, домовлятися, за потреби аргументовано відстоювати свою позицію.

 

Емоційно-ціннісне ставлення

• Виявляє інтерес до активного спілкування з іншими людьми; у різних повсякденних ситуаціях, і при безпосередньому контакті, і в телефонній розмові або спілкуванні в Інтернеті.
• Цінує гарні стосунки з рідними, знайомими, друзями, тому намагається не конфліктувати, враховувати інтереси інших, узгоджувати з ними свої дії, діяти разом, злагоджено.

 

Сформованість знань

• Знає і володіє етикетними комунікативними формулами (привітання, звертання, прохання, висловлення подяки, вибачення тощо); різними формами мовленнєвих висловлювань відповідно до ситуацій.
• Має початкові уявлення про способи, переваги і недоліки цифрової комунікації.
• Вільно й невимушено вступає в розмову з дітьми і дорослими, використовуючи різні форми звертання та репліки; виявляє ініціативу в спілкуванні, будує різні типи діалогу між двома-чотирма дітьми; виявляє здатність домовлятися («Нумо так..»), звертатися по допомогу («Допоможіть мені, будь ласка»), пропонувати допомогу («Я можу вам допомогти»), використовує різні вербальні та невербальні засоби для привітання, висловлення подяки тощо; володіє різними формами мовленнєвих висловлювань (запитання, зустрічне запитання, згода, уточнення, заперечення, сумнів, прохання, вимога, ігрова вимога, дозвіл, порада, відмова, спонукання, задоволення, здивування, вдячність, жаль, невдоволення, пояснення, міркування, відповідно до різних ситуацій спілкування з однолітками та дорослими.
• Може проаналізувати та пояснити причини виникнення суперечливих та конфліктних ситуацій, виявляє суперечності (невідповідності) та аргументує «за» і «проти», висуває версії можливого розгортання подій («Щоб сталося, якби…?», «Слід вчинити так, тому що…» та ін.).
• Бере участь у перемовинах. Тримається в діалозі невимушено, розмовляє тактовно.

 

Формування комунікативної компетентності в дошкільників засобами народознавчих цінностей

           Протягом останніх років відбуваються значні зміни у вітчизняній освіті. Існує тенденція до пошуку нових підходів до виховання та навчання, реалізації  інноваційних напрямків у діяльності освітніх закладів. Наприклад, у Законі України «Про дошкільну освіту» зазначена необхідність модернізації першої освітньої ланки, удосконалення її змісту, осучаснення навчально-виховних технологій, приведення їх у відповідність до вимог життя нової епохи.

         У Базовому  компоненті дошкільної освіти (Стандарт дошкільної освіти) окреслені оновлена мета і пріоритети розвитку дошкільної освіти, а саме: «інноваційний характер освітньої діяльності, використання сучасних виховних та навчальних технологій».

Згідно з народною виховною мудрістю, все оточення дитини (родинна обстановка, громадське життя, вулиця, навколишня природа) має позитивно впливати на формування національного типу особистості. Наш час вимагає відродження і розвитку української національної системи освіти і виховання.

Виховання у кожної дитини правильного ставлення до культури, мистецтва, особистості — одне з найважливіших завдань сучасної національної системи виховання. Самобутня особистість — це найбільше багатство нації. Чим більше буде яскравих, самобутніх особистостей, тим кращі умови створюватимуться для поглиблення, розвитку самобутності нації. Сучасна національна система виховання має найбільше умов для того, щоб формувати яскраво виражені особистості, які мають великий творчий потенціал. Пошуки та обгрунтування шляхів формування національного типу особистості – одне з найважливіших завдань кожного вихователя.

Новий підхід до оцінки якості дошкільної освіти пов`язано з формуванням ключових компетентностей відповідно до основних положень, вироблених Радою Європи. Тому головним завданням сучасного дошкільного навчального закладу є формування в дітей універсальних умінь і здатностей – ключових компетенцій: соціальної, комунікативної, інформативної, когнітивної, загальнокультурної, спеціальної. Цим компетенціям надається особливе значення в українській освіті. Засвоївши їх, дитина згодом може легко адаптуватися у суспільстві.

  Компетентність - знання, усвідомленість, авторитетність у будь-якій галузі, проінформованість, обізнаність. З позиції культурно-історичної заданості основним новоутворенням дошкільного дитинства є компетентність, яка охоплює ряд аспектів: інтелектуальну, соціальну, мовну, фізичну. Компетентність убирає в себе результати розвитку всіх базисних характеристик особистості,  що сформувалися в діяльності дитини-комунікативної, інтелектуальної, продуктивної та життєдіяльності в цілому. Компетентність у смисловому значенні охоплює три аспекти: знання, вміння, навички. Крім того,  компетентність - це гармонійне співвідношення «хочу» і «можу».

   Саме компетентність виконує ряд функцій: уміння вибирати відповідну інформацію для виконання дій, для досягнення необхідної мети або для  побудови нової дії, для використання знань, які одержано від успіхів і невдач; для коректування, відмови від недоцільної дії; для широкої та глибокої взаємодії з довкіллям.

      На думку А.М.Богуш, компетентність дошкільника можна визначити як комплексну характеристику особистості, що вбирає в себе результати попереднього психічного розвитку: знання, вміння, навички, креативність, ініціативність, самостійність, самооцінка, самоконтроль. Компетентність дитини дошкільного віку - це сформованість інтелектуальних операцій, визначена довільна спрямованість діяльності, усвідомленість і значна мотиваційна насиченість. Отже, ми можемо говорити про наявність освітньої компетентності в дитини як ідеальної, нормативної, що моделює ознаки випускника дошкільного навчального закладу. Освітня компетентність - це наслідок особисто-орієнтованого навчання, оскільки має відношення до особистості дитини і виформовується лише в процесі виконання нею певного комплексу дій.

 Дошкільний заклад сьогодні - це той фундамент, на якому будується цілісна система безперервного виховання свідомого громадянина і патріота. Щоб діти стали народом, творцями своєї долі (а це покликано забезпечити незалежна Українська держава), необхідно, аби вони за час виховання та навчання міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко перейнялися його національним духом, способом мислення і буття. А без вивчення української мови, традицій, культури, звичаїв рідного народу, це зробити неможливо. Адже, мова є духовною основою кожної нації і відіграє особливу роль у громадянському вихованні, у вихованні патріотичних почуттів дітей.

Нині, коли Україна розбудовує свою державність українською мовою, вчення великих педагогів - К.Ушинського, І.Срезневського, С.Русової, О.Ольжич,  В.О.Сухомлинського та ін. щодо місця рідної мови у процесі навчання і виховання підростаючого покоління є надзвичайно актуальним.

У педагогічній спадщині К.Ушинського стрижневим є вчення про рідну мову. За його переконанням, мова і народ нерозлучні. Якщо зникає мова, перестає існувати і сам народ. У працях Ушинського виступав глибокий патріотизм, любов до свого народу. Як патріот своєї Вітчизни він дійшов висновку, що людина, яка з дитинства позбавлена рідної мови, залишиться непотрібним членом суспільства, ніколи не зрозуміє народ, залишиться людиною без батьківщини, яку  б  маску патріотизму вона не надягла пізніше. Кожний народ і його мова глибоко індивідуальні та своєрідні, за характером мови можна говорити про психологію народу. За ствердженням К. Ушинського, мова - це найкраща характеристика народу. За Ушинським, рідна мова пояснює дитині природу, довкілля так зрозуміло і влучно, як не зміг би пояснити жодний природодослідник, знайомить з історією народу так, як не зміг би познайомити жодний історик, розкриває такі філософські поняття, які не зможе розкрити жодний філософ. Дитина у пять-шість років розмовляє вже правильно і жваво своєю рідною мовою. Особливого значення у розвитку мовлення дітей К.Ушинський надавав усній народній творчості, зокрема казкам, загадкам, прислів`ям, скоромовкам. Саме вони допомагають розвинути чуття рідної мови. Усна народна творчість, особливо прислів`я, на думку вченого, впливають на дитину як формою, так і своїм змістом. За формою-прислів`я є «животрепетним» виявом рідного слова, що «вилетіло безпосередньо з його живого глибокого джерела - вічно юної душі народу, що вічно розвивається».

       Народні прислів`я і приказки, самі  «дихаючи життям», пробуджують, за словами педагога, і насіння рідного слова, що завжди корениться, хоч і несвідомо, в душі дитини. Зміст прислів`їв є надзвичайно важливим для початкового навчання тому, що в них, як у дзеркалі, відбивається народне життя з усіма його мальовничими особливостями: побутовими, сімейними, польовими, лісовими, громадянськими; його потребами, звичками; поглядами на природу, на людей, на значення усіх явищ життя. Примовки і скоромовки слід використовувати у роботі з дітьми для розвитку чуття рідної мови, її «звукових красот». Загадки збагачують дитяче мовлення порівняннями, образними висловами, стимулюють мислення дитини, змушують розмірковувати, пояснювати предмети тощо.

 Надзвичайно високо оцінював К.Ушинський народні казки. Він писав: «Це перші й блискучі спроби народної педагогіки, і я не думаю, що хтось був спроможним змагатися в цьому випадку з педагогічним генієм народу».

О.Ольжич зробив спробу скласти своєрідний кодекс національного виховання дошкільнят, виокремив пріоритетні напрями розвитку особистості, серед яких: висока духовність дитини героїко-романтичної спрямованості; справедливість, мужність, почуття обов`язку і відповідальності, сила волі;  активність у спілкуванні й досягненні мети; товариськість, чуйність, витривалість; пошана до батьків і родини; релігійні почуття. Національне почуття має бути виплекане уже в цьому віці і завершувати «суспільне виховання дитини».

  До засобів національного виховання віднесемо: народні іграшки, «цяцьки», твори українського фольклору (насамперед байки, казки та пісні). Ефективними засобами національного виховання є українські народні хороводні ігри й танці, «руханки та гуртові вправи» у супроводі народних мотивів, дитячий театр та «вертеп». Особливе місце в національному вихованні дітей відводиться образотворчим засобам (малюванню, ліпленню, будуванню, ручній праці), які супроводжуються рідним словом.

 Сьогодні в самостійній  оновленій  українській державі розроблено концепцію національного виховання дітей дошкільного віку і положення національного дошкільного закладу, тематичні програми з розвитку рідного українського мовлення та ознайомлення дітей з українським народознавством, підготовлено й опубліковано низку навчальних методичних посібників, спрямованих на національне виховання дошкільнят.

 Любов до рідної мови, Батьківщини і глибокий патріотизм пронизує усі педагогічні праці В.О.Сухомлинського. Рідна мова, за його словами, - це безцінне духовне багатство, в якому народ живе, передає з покоління в покоління свою мудрість і славу, культуру й традиції. Учений виокремлює також шляхи виховання любові до рідного слова у дітей на етапі дошкільного дитинства. Це насамперед любов до материнської пісні, материнського слова, хатньої близької і рідної для дитини мови. Народна дидактика здавна використовувала рідну мову як провідний засіб виховання дітей. Немає народу байдужого до материнської мови, рідного слова, рідної домівки і рідної землі. Рідна мова є найважливішим, найбагатшим і найміцнішим зв`язком між нинішнім і майбутнім поколіннями народу.

У реальних процесах спілкування з дорослими та однолітками дошкільнятам потрібна передусім комунікативна компетенція. Комунікативний підхід передбачає таку організацію освітнього процесу, за якої мета кожного мовленнєвого заняття є спільною з головною метою розвитку мовлення дітей - з формуванням умінь мовленнєвого спілкування. Для формування комунікативних навичок треба вчити дітей вступати у розмову, підтримувати та згортати її, вітати товариша з Днем народження, святом, будувати діалог у ситуаціях соціального контакту (в крамниці, лікарні, транспорті), вести діалог у ситуаціях міжособистісного контакту (випадкова зустріч з другом, розмова по телефону), розповідати про події з власного життя, здобуті враження, повідомляти цікаву пізнавальну інформацію, ділитися враженнями про побачене, почуте по телебаченню, радіо, про подарунки (іграшки, книжки), пояснювати товаришеві, як виготовити саморобку, правила гри тощо.

  Для формування у дітей комунікативної компетентності засобами народознавства  використовують такі методи: комунікативні доручення, ранкові привітання, розмову вихователя з дітьми й організацію розмов між дітьми, бесіду, створення проблемних ситуацій, розповіді вихователя і дітей на теми з власного досвіду, розігрування художніх текстів у формі діалогу, ігри-драматизації, словесні дидактичні ігри, підготовку і проведення свят, розваг, днів народження, днів дитини, організацію спільних видів діяльності і спілкування дітей у процесі їх виконання, моделювання ситуацій спілкування на заняттях, організацію спілкування між дітьми різного віку. Основою цих методів є організація мовленнєвого спілкування дитини з дорослими й однолітками, обов`язковим компонентом яких є отримання нею позитивних емоцій. Необхідно створити у групі доброзичливу атмосферу, яка б сприяла встановленню партнерських емоційно-особистісних стосунків з кожною дитиною та позитивно впливала на розвиток потреби у мовленнєвому спілкуванні, засвоєнню дітьми адекватних способів досягнення взаємодії з тими, хто її оточує.

       Гра-провідний вид діяльності дошкільників. Тому,на кожному занятті з народознавства та формуванню українського мовлення  бажано використовувати  дидактичні ігри, вправи, ігрові ситуації, ігри-драматизації. В повсякденному житті-рухливі, народні, хороводні, сюжетньо-рольові ігри.    Дитина важче оволодіває українською мовою, якщо не чує її щодня, щодня не вправляється у говорінні. Тому важливе місце у повсякденному житті дітей групи повинні посідати «хвилинки української мови». Кожного дня дітям треба  чути літературно-художні твори українською мовою, грати у рухливі ігри українською мовою, набувати  мовленнєвих навичок у створених вихователем мовленнєвих ситуаціях.

Комунікативна спрямованість роботи  з навчання української мови визначає її особливості. Одна з них - формування чуттєвої основи мовлення. Тому важливе місце у цьому процесі займають ігри, спрямовані на соціалізацію дитини, які сприяють  позитивному сприйманню, пізнанню малими одне одного. Пропонуючи ту чи іншу гру, де головними персонажами виступають не іграшки і предмети, а самі діти, треба зосередити  увагу на тому позитивному, що є в кожній дитині. Захоплюючись грою, діти мимохідь чують українську мову, якою проводиться гра. Створення довірчих відносин між ними і дорослими, між однолітками не лише викликають взаємну прихільність, а й формує навички мовлення. Подібні ігри будуються як відповіді на запитання, діалог, містять елементи зв`язної розповіді. Вимови поступово ускладнюються, мовне навантаження регулюється вихователем. Зразком таких ігор є «Знайомство», «Компліменти», «Очі в очі», «Чарівний клубочок» тощо. Велике значення у формуванні комунікативної компетентності має проєктна діяльність («Лялька моєї бабусі», «Народна іграшка», «Мій рідний край», «Моя країна- Україна», «Народні свята і обряди» тощо), яка обов’язково передбачає практичну діяльність, пробуджуює у дітей творчу активність, вдосконалює образне мислення, зв’язне мовлення дітей.

 Традиційними  в закладі повинні стати  народні свята та розваги: «Йде Святий Миколай», «Щедрий вечір», «Зустрічаємо Старий Новий Рік», «Стрітення», «Свято пташок», «Осінній ярмарок», «Гей, Великдень! Гей, Весна!» тощо. Діти беруть активну участь у підготовки костюмів, атрібутів, виготовляють саморобки, вчать пісні, вірші, інсценівки на свята.   

  У групі облаштовуються  куточки  українознавства, в яких є державна символіка, портрети відомих українців, рушники, віночок, обереги, «скарбничка українських слів», ляльки у національному одязі.

Основною метою при формуванні соціально-комунікативної компетентності є створення середовища, яке спонукає максимально повному розкриттю потенційних, комунікативних можливостей дітей дошкільного віку, попередженню труднощів в їх соціальній адаптації, що сприяє повноцінному розвитку дитини як особистості. Таким чином, народознавчі засоби які спрямовані на формування комунікативної компетентності дошкільників сприяють соціалізації дітей, готують до шкільного життя.

Використані джерела:

1. Базовий компонент дошкільної освіти (Стандарт дошкільної освіти), 2021.

2. Богуш А. М.  Українське  народознавство  в дошкільному закладі .

3. Лозинська Є.Ф.Українське народознавство дітям дошкільного віку: метод.посіб.для дошкільних закладів / Є.Ф. Лозинська. –Львів : Оріяна – Нова, 2008.  - 206 с.

4.https://vseosvita.ua/library/formuvanna-komunikativnoi-kompetentnosti-di... - Інтернет ресурс.

 

 

Інформаційне повідомлення для педагогів:

«Як формувати у дошкільників предметно-практичну та технологічну компетентність»

Предметно-практична, технологічна  компетентність – нове поняття в Державному стандарті дошкільної освіти, що розглядається в рамках освітнього напряму «Дитина в сенсорно-пізнавальному простору».

 

Основи формування предметно-практичної, технологічної компетентності

У новій редакції Базового компонента дошкільної освіти як Державного стандарту дошкільної освіти предметно-практичну, технологічну компетентність визначено як здатність дитини з допомогою дорослого чи самостійно реалізовувати творчі задуми з перетворення об’єктів довкілля  з використанням різних матеріалів у процесі виконання конструктивних, технічно-творчих завдань та завдань з моделювання, що спирається на обізнаність із відповідними засобами та предметно-практичними діями.

Формування цієї компетентності є підґрунтям для успішного навчання дитини на наступних етапах життя, зокрема в початковій школі, й узгоджується з Державним стандартом початкової освіти.

 

Ключові аспекти формування предметно-практичної, технологічної компетентності

• Формування компетентності відбувається в процесі розв’язання конкретних практичних завдань, під час активної діяльності.
• Високий рівень активності дітей досягається завдяки посиленій мотивації.
• Обов’язковим етапом предметно-практичної діяльності, щовпливає на якість результатів, є її рефлексивний аналіз та самоаналіз.

Предметно-практична та технологічна діяльність передбачає розв’язання дитиною практичних завдань: постановка метипланування послідовності виконання дій формування простих висновків щодо способів дійрозподіл обов’язківвибір необхідних матеріалів та інструментівконтроль за виконанням дійаналіз та оцінювання отриманого результату. Формуванняпредметно-практичної та технологічної компетентності, власне, як і інших компетентностей дошкільника, відбувається в різних видах активності, пояснюється пріоритетністю діяльнісного підходу, проголошеною в БКДО. Головне завдання педагога – створення умов для прояву самостійності та практичного розв’язання проблем самими дошкільниками. Варто відмовлятися від діяльності за зразком вихователя, а спонукати малят намагатися знаходити нові способи дій. З огляду на це виникає потреба у використанні графічних організаторів, як-от дерево цілей, дошка вибору, інтелектуальна карта, алгоритми, таблиці з даними, схеми для моделювання, які допомагають вибудувати вільну творчу взаємодію за власним вибором дітей.

Виконуючи дії з реальними предметами, переміщуючи їх у просторі, змінюючи їх функціональне призначення та вдосконалюючи складники, дитина долає статичність сприйняття, усвідомлює динамічність навколишнього середовища, перетворює його за власним задумом або відповідно до завдань, які ставить перед нею дорослий, чи умов ситуації.

Процес формування предметно-практичної та технологічної компетентності інтегрується з іншими видами дитячої діяльності. Це стимулює самостійність та активність дитини і задовольняє її основні потреби, дає можливість використовувати отриману інформацію, застосовувати опановані способи та засоби діяльності в нових умовах, забезпечує зв'язок з особистим досвідом, а також взаємодію дітей і дорослих.

 

Пріоритетні види діяльності

Серед видів діяльності, у процесі яких створюються сприятливі умови для розвитку технологічної компетентності дітей, варто назвати: предметно-практичну, предметно-ігрову, конструкторську, трудову, художньо-практичну.

Предметно-практична діяльність передбачає ознайомлення дітей із властивостями предметів, їх походженням, їх можливостями використання. Саме така діяльність дає малятам змогу відчути себе дорослими, отримати результат і пережити радість успіху та інші позитивні емоції і є важливим етапом переходу від практичної дії до умовної, здійснюваної в уяві. Така діяльність відбувається як з реальними предметами, так і з іграшками. Тож доцільно виділити як різновид такої діяльності предметно-ігрову.

Конструкторська діяльність дошкільників спрямована на формування дій наочного просторового моделювання. Для побудови певної конструкції слід заздалегідь обміркувати послідовність практичних дій, скласти план, вибрати спосіб досягнення мети, дібрати матеріал з урахуванням призначення, техніки виконання, зовнішнього оформлення, визначити послідовність дій. Продукти дитячого конструювання зазвичай призначаються для практичного використання у грі. За умови правильно організованої конструкторської діяльності діти набувають не тільки конкретні конструктивно-технічні уміння, а й узагальнені. У процесі конструювання малята вчаться співвідносити величину і форму різних деталей, відкривають для себе їхні конструктивні властивості, засвоюють правильні назви деталей будівельного набору.

Трудова діяльність розглядається як цілеспрямований процес формування в дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності. Перші трудові процеси поступово трансформуються в такі види праці як самообслуговування, господарсько-побутова, праця в природі, художня праця.

Для досягнення бажаного результату дітям потрібні вміння визначати мету і планувати трудовий процес, оцінювати та аналізувати отриманий результат, відповідні трудові навички і мотивація. Результативність праці дітей залежить від того, які мотиви сформульовані дорослим, спрямовують їхню діяльність. Суспільні мотиви трудової діяльності поступово стають внутрішньою мотивацією дітей. Тому і вдома, і в дошкільному закладі слід підтримувати це прагнення малят, формуючи постійну потребу в діяльності, інтерес до праці та до результатів своїх трудових дій; ознайомлювати з працею дорослих, організовувати зустрічі з представниками різних професій; залучати до різних видів трудової діяльності.

Художньо-продуктивна діяльність - це перетворювальна діяльність із предметами та матеріалами, у якій дитина пізнає їхні властивості. Улюбленим видом художньо-практичної діяльності дошкільнят є художня праця. Вона допомагає формувати у дітей засади конструктивних умінь і навичок, сприяє їхньому творчому розвитку. У технології художньої праці механічна обробка різних матеріалів інтегрується з художньо-конструкторською діяльністю - дизайном. Діти виготовляють різні предмети з паперу, картону, природних матеріалів, перетворюють предмети, які вийшли з ужитку, даруючи їм нове життя. Дошкільники набувають навички користування найпростішими інструментами (ножицями, голкою тощо), опановують способи обробки різних матеріалів. Спираючись на форму, колір, фактуру матеріалу, вони шукають оригінальні способи розв'язання творчих завдань, пов'язаних із виготовленням виробів.
       

Види художньо-продуктивної діяльності:

• дизайн,
• рукоділля (хендмейд),
• технічне моделювання (інжиніринг).

 

Технічне моделювання - творча діяльність зі створення макетів та моделей нескладних технічних об'єктів. Саме в цій діяльності відбувається розвиток інженерного мислення дошкільників.

 

Провідні форми і методи:

• Заняття - провідна форма діяльності.
• Проєктна діяльність як дієвий спосіб організації освітнього процесу надає кожній дитині можливість пізнання самої себе серед інших, привчає дітей до самостійної планової та систематичної практичної роботи.
• Робота в командах - дає всім дітям можливість брати участь у роботі, відпрацьовувати навички співпраці (зокрема уміння активно слухати, виробляти спільну думку, розв'язувати конфлікти, що виникають).
• Доцільно організовувати взаємодію в парах, між парами, у трійках, четвірках.
• Метод аналізу отриманих результатів: відеозвіт, ритуал «Дякую за приємне заняття», «Щоденник успіху / досягнень та перспектив».

 

Предметне розвивальне середовище

Предметно-ігрове середовище виконує розвивальну, навчальну, виховну, організаційну, стимулювальну та комунікативну функції, тому має бути побудоване так, щоб у ньому дитина могла знайти собі заняття по душі. Можливість ознайомлення та дії з предметами, знаряддями, матеріалами, елементами конструкторів на практиці має на меті допомогти малюку просуватися по шляху свого розвитку. Оптимально насичене предметне  розвивальне середовище залишається однією з найголовніших умов розвитку предметно-практичної, технологічної компетентності, адже воно дає змогу максимально наблизити величезний природний і суспільний світ до дитини, дати їй важливі уявлення з різних сфер людського життя і знання.

 

Позиція і дії вихователя

 Сьогодні людина для повноцінного життя в суспільстві, самореалізації, як особистості має проявляти творчу активність, самостійність, розвивати свої здібності, постійно вчитися і самовдосконалюватися. Тому для педагогів як ніколи актуальне правило: «Що менше ми керуємо дітьми, то активнішу позицію вони займають у житті».

 

Використані джерела:

1. Базовий компонент дошкільної освіти (Стандарт дошкільної освіти), 2021.
2. Лист МОН України №1/9-148 від 16.03.2021.
3. Журнал «Дошкільне виховання» №7/2021.

 

                                                  Підготувала вихователь-методист Олена Жесткова