«Народна математика дошкільникам. Народні казки та «Математичні казочки»

 

 

 

 

Протягом багатьох років наш народ нагромаджував силу силену різноманітних знань, необхідних людям у житті. Для того, щоб оцінити , відчути і зрозуміти справжню їх цінність, кожному з нас потрібно знати, як народжувався той чи інший народний скарб.

Скарби народні мають не меншу цінність, ніж багатства матеріальні. Недаром кажуть: «Як би ти багато не знав, а більш від народу не знатимеш». Тому їх треба старанно оберігати, виховувати в кожній людині священне почуття пошани до того, що створювалося протягом тисячоліть. І це потрібно починати з дошкільного закладу.

До загальної народної скарбниці належить і народна  математика як частина всіх надбань. Вивчення  народної математики, ознайомлення із засобами лічби, народними мірами, народними математичним письмом є складовою частиною дослідження історії народу. Словесні засоби народної дидактики допоможуть вихователям як на заняттях з математики, так і в повсякденному житті. Загадки, потішки, скоромовки, прислів′я, прозивалки, казки використовуються  в ході освітньої діяльності. Вони посилюють емоційно-образний аспект освітньо-виховного процесу, відновлюють інтерес до вивчаємого, змушують осмислювати обставини з боку кількісних відношень і просторових форм, розвивають увагу, пам'ять, кмітливість. Добираючи потрібний матеріал, необхідно враховувати мету навчальної та виховної роботи, спостереження, ігри тощо, а також наявність правильних текстів, математичних термінів. Слід уникати великих за обсягом уривків, лічилок, скоромовок, загадок, оповідань, казок, оскільки при їх читанні втрачається математичне спрямування. Математика стане доступною, якщо вихователь буде користуватися  багатющою скарбницею словесних засобів народної дидактики.

Так, просто і невимушено вводять дітей у світ чисел, залучають їх до лічби різноманітні потішки, жартівливі пісеньки, як от:

Варила мамочка кашку, варила.

Одному дала до горнятка,

другому до мисочки,

третьому до кайстроника,

четвертому до ложки,

п’ятому не дала, бо не приніс сала.

Ще одним народним методом формування у дітей кількісних уявлень є лічилки. Діти їх дуже люблять, і немає такої гри, яка б не починалася з лічилки. Лічилками діти користуються, коли грають у «Піжмурки»: «Раз, два, три, чотири, п’ять, вийшов зайчик погулять…», «Ходить бусол по болоту..», «Котилася торба…! Та багато інших.

Лічилки з залишком давнього ворожіння про те, кому випадає жеребок. Таке випадання не могло сприйматися як несправедливість, адже так судилося долею. Іноді в лічилках діти вживають замінники числівників – вигадані слова: «Моно, двоно, троно, чатер, шістер, містер, шутка, вутка, чах». Такий прийом пояснюється  давньою магією чисел, своєрідним табу в лічбі, «щоб не зурочити» (наприклад, господиня не лічила яєць, щоб кури добре неслися). Ось декілька прикладів лічилок:

Під зеленими дубками

Хтось там ходить з козубками.

Раз, два, три –

Це, напевно, будеш ти.

 

Бігла лялька коло ковалька

В семи кожушках,

В трьох капелюшках,

В небо гляділа,

Злетіти хотіла!

 

Перед тим, як навчитися лічитися, впізнавати цифри, дитина повинна засвоїти елементарні поняття про певну сукупність предметів – множину, навчитися виділяти в навколишньому середовищі «багато» та «один». Ці елементарні уявлення і стануть основою наступних знань.

Як же навчити дитину бачити в навколишньому середовищі сукупність предметів, виділяти один з них? Першим помічником виховання можуть стати твори усної народної творчості (пісеньки, потішки, примовки).

Наприклад, потішка «Сорока-білобока». Читаючи цей твір, вихователь говорить: «На руці  пальчиків багато – багато діточок у сороки. А зараз сховалися дітки – стисли кулачок. Ось як багато діток у сороки». Можна використати і потішку «Наш хлопчик».

Оцей пальчик – наш дідусь,

Оцей пальчик – баба,

Оцей пальчик – наш татусь,

Оцей пальчик – мама,

Оцей пальчик – хлопчик наш,

А звуть його Ваня!

 

Зараз все пильніше вивчається структура дитячих ігор і виявляється, що за їх допомогою діти опановують перші елементи грамотності, розвиваються математичні здібності. Навчання через гру цікаве і захоплююче заняття для маленьких дітей, сприяє переносу з ігрової діяльності на навчальну. Гра, що захоплює дітей не перевантажує їх ні фізично, ні розумово. А в народних іграх навчальні завдання ніби приховані в підтексті і спрямовані на те, щоб радувати дітей і тим самим спонукати їх активність,творчість та розум.

Пісні і віршовані елементи деяких народних ігор містять у собі певні математичні уявлення і поняття. В приспівках,  діалогах, лічилках  зустрічаються  прислівники  «багато», «мало», числівники  від одного до десяти і так далі. Наприклад, використовуючи  народну гру «Летіла сорока по зеленім гаю» можна  закріпити  такі  математичні поняття: «багато» та «мало», лічбу  в  межах 10  та склад  числа з одиниць. Гра «У піжмурки» дає можливість використати такі поняття як лічба в певному напрямку та лічба в межах 10.

Поряд з потішками, казками, приказками, іграми ми бачимо загадку, одну з найдавніших і найпоширеніших видів народної творчості. Це життєво важлива функція розвитку розуму дітей. Загадка допомагає розвитку таких процесів мислення як аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування та уміння самостійно розмірковувати. Умінню відгадувати загадки в давні часи надавалося великого значення – воно було мірою мудрості й розуму.

Загадка може бути використана для того, щоб зосередити увагу дітей на понятті яке вивчається або закріплюється на занятті з математики з метою уточнення, конкретизації знань дітей про числа, їх призначення геометричні форми, величини, часові та просторові відношення при цьому загадки підбираються, виходячи з мети заняття і рівня розвитку дітей.

Наприклад, для розвитку дитячої уяви в процесі зіставлення понять «багато» - «один», можна використати такі загадки:

Пишне, пелехате.

Хто його не знає:

В нього рук багато,

А нога одна (Дерево)

 

Один пастух багато овець пасе. (Місяць і зорі)

 

Щоб навчити дошкільників виділяти загальну величину предмета та окремих його параметрів, можна запропонувати наступні загадки:

Білосніжна вата пливе вище хати,

А чим вата нижче, то і дощик ближче  (Хмара)

 

Тоненьке, вузеньке, по землі в’ється.

Як батіг, довге, але зовсім не б’ється.

Людини боїться, молоко вживає.

В лісі їх багато, мабуть кожен знає (Вуж)

 

Закріпити з дітьми форму окремих предметів і геометричні фігури, як еталони форми, можна використовуючи такі загадки:

Круглий, як куля, зелений, як трава, червоний, як кров,солодкий, як мед  (Кавун)

Колючий клубочок прибіг у садочок  (Їжак)

 

Для сприйняття простору дітьми можна порекомендувати такі загадки:

Спереду – шильце, ззаду – вильце,

А зі споду – білий шовк, зверху - чорний оксамит.

Тільки ближче підійшов, так і пурхнула в блакить (Ластівка)

 

Качка у воді, а хвіст на горі  (Човен)

 

Якщо вихователь має уточнити і закріпити знання дітей про частини доби, дні тижня, місяці, рік, формувати навички розрізнення та вміння називати їх, можна порадити брати загадки віршованої форми:

Увечері спускається, вночі собі лежить,

а вранці піднімається у сонячну блакить (Роса)

 

Сім братів човном пливуть,

кожного іменем зовуть  (Дні тижня)

 

Дванадцять братів один за одним ходять,

один одного не обходять  (Місяці)

 

Дітей підготовчої групи ознайомлюють з годинником, формують вміння визначати час.

Тік-так, а з місця ніяк  (Годинник)

Не їсть, не п’є,а ходить і б’є  (Годинник)

 

Так, методично правильно підібрані і вдало використані загадки математичного змісту сприяють розвитку логічного мислення, кмітливості, швидкості реакції, інтересу до математичних уявлень. Для активізації освітньо-виховного процесу можна використовувати цілком посильні для розуміння і запам’ятовування народні прислів’я та приказки з елементами математики:

Сім разів відмір, а один раз відріж.

Двічі літа не буває.

На годину спізнився – за рік не доженеш.

Більше діла, менше слів.

Малі діти – малий клопіт, великі діти – великий клопіт.

 

Зрозумілість і доступність створеного народом фольклору насамперед зумовлюються тим, що вони пов’язані з усім укладом життя людей. У всіх народів з прадавніх часів календар вважався священним, адже він був пов'язаний з космосом, з небом, сонцем, місяцем, зірками. Потреба вимірювати час виникла багато тисячоліть тому. Критеріями виміру часу служили небесні світила, які за легендами були дані людям саме для цього. Періодичність появи місяця і сонця складає добу (день і ніч). І уже в молодшій групі ми навчаємо позначати частини доби словами: ранок, день, вечір, ніч; створюємо умови для орієнтування дітей у часі, використовуючи для цього народні загадки, прикмети, прислів’я, пісеньки та вірші. Наприклад:

Кріт корові говорив:

- Вчора я зробив добро,

Для малят-звірят прорив

Під річкою метро.

Вранці я борюсь із сном:

Ліве око відкриваю,

Потім цілих п’ять хвилин

Правим оком я моргаю.

І вдень і вночі сняться калачі.

 

З усієї складної історії календаря найточнішими є дні тижня, які залишаються незмінними знаннями наших предків про зв'язок небесних світил із життям людини, саме вони вказують коли і що слід робити, щоб перебувати в гармонії з природою. Недарма до нашого часу збереглося прокляття, яке для наших сучасників перетворилося на пустий звук : «Щоб ти забув, який сьогодні день!» - казали тому, хто не дотримувався звичаїв про щоденні ритуали, пов’язані з днями тижня.

Що ж треба знати про тиждень. Щоб діти краще засвоїли дні тижня, їх послідовність, треба застосовувати народне походження цих назв. Наприклад:

• Неділя – день не діла, бо всяка робота була б невдалою. Назва цього дня походить від поняття «не працювати», «не мати діла».
• Понеділок – перший день тижня, слово «понеділок» утворилось від словосполучення «після неділі» (по неділі). Досі існують приказки: «Понеділок – важкий день», «У понеділок роботи не починай і в дорогу не вирушай».
• Вівторок – другий день тижня. Легкий, щасливий.
• Середа – третійник, третій день тижня. Робили все на городі, в хаті, прали, ткали, шили.
• Четвер – четвертий день тижня. Роблять усе й застерігають від безділля або надмірних веселощів: «Хто в четвер скаче, той у п’ятницю плаче».
• П’ятниця – п’ятий день тижня. В цей день не займалися справами, а молилися. Тиждень називався сідмицею.

Кожному дню тижня відповідав свій колір. Неділя – червоний; понеділок – коричневий; вівторок – сірий; середа – блакитний; четвер – зелений; п’ятниця – жовтий, золотий; субота – рожевий.

Вранці ми із добрими ділами привітали понеділок.

Ніченька минула – скоро трудовий вівторок.

Спритна вийшла молода, вже настала середа.

Йде четвертий день тепер, називається четвер.

Діло добре ладиться як настала п’ятниця.

Дома скрізь кипить робота, як почався день субота.

А субота з хлібом-сіллю привела сестру неділю.

Ось і тижневі кінець, хто трудився – молодець!

 

Поняття про рік як міру обчислення часу починають формувати у дітей з повторення знань про пори року, характерні ознаки кожного сезону. Слід спинитися на тому, що кожна пора року триває протягом певного часу, що пори року повторюються. Саме це ритмічне повторення і навело людей на думку взяти загальну тривалість зими, весни, літа, осені разом за міру визначання великих проміжків часу. Назвали цю міру «рік». Тобто зміна пір року (зими, весни, літа, осені) становить рік.

Летів птах на дванадцяти ногах, та одне яйце несе (рік і місяці)

На наступному етапі навчання діти дізнаються, що для зручності люди поділили рік на 12 місяців (менші відрізки). Спостереження за явищами у природі й діяльністю людей створюють потрібні асоціації в їхніх уявленнях про кожний місяць. Важливо показати дітям, що в українців збереглися й інші правдиві назви місяців.

Березень (соковник) – бареза в цей час дає сік.

Квітень (цвітень, водолій) – пробудження лісів, цвітіння садів.

Травень – травник, громовик.

Червень (сонцеворот) – досягнення ягід, які червоніють.

Липень – збирають липовий цвіт.

Серпень – серпи на жнивах.

Вересень – час збирання вересу, меду й винограду.

Жовтень – жовте листя.

Листопад – опадання листя з дерев.

Грудень – від мерзлих грудок землі.

Січень – тріскун, льодовик.

Лютий – люті морози, завірюхи.

Назви місяців означають тонку спостережливість наших пращурів, довічний зв'язок українців з природою. Дванадцять братів один за одним ходять, один одного не обходять. (Місяці)

З лічбою український народ був обізнаний давно. Спочатку система лічби була дуже простою, а приладдя виміру досить примітивними, але своєрідними. Щоб звільнитися від запам’ятовування різних чисел, а також, щоб сповістити про результати лічби іншу людину, у давнину використовували камінці, горошинки, хлібні зерна, лічильні дерев’яні палички тощо.

У сиву давнину у наших предків засобом «запису» чисел були бирки, тобто дерев’яні дощечки чи палички, на яких можна було робити риски, якими відлічали число голів худоби, і все, що їм було треба. З незапам’ятних часів людство застосовувало розміри частини людського тіла. Це міри, які завжди з нами. Значення цих мір полягає, насамперед, у тому, що людина могла ними користуватися у будь-яких умовах і обставинах.

Самі назви одиниць вимірювання нагадують нам про їх походження від назви людського тіла: палець, долоня, стопа, лікоть. Їх рух (крок, розмах рук) теж був основою перших мір довжини.

Вимірювання – складний вид математичної діяльності. Тому, щоб поглибити знання дітей про той чи інший спосіб вимірювання, зацікавити їх, наблизити до історії, традицій свого народу ми можемо це зробити використовуючи елементи народної математики в освітньо-виховному процесі закладу освіти.

Після того, як ми познайомили дітей з вимірюванням довжини за допомогою умовної мірки, на наступних заняттях можна запропонувати виміряти ту ж довжину предмета, але вже іншою міркою, народною: п’ядь, лікоть, аршин або сажень.

Аналогічно можна використати навчання дітей вимірюванню об’єму сипких і рідких речовин. Для вимірювання рідких речовин можна використати: око, півоко, кварта, літерка. Для сипких: гарчик, уска, пуд.

Крім занять, на яких ми даємо дітям знання про різнонародні мірки, діти й самі стикаються з народними вимірами в повсякденному житті. Наприклад, читаючи казки, діти часто стикаються з одиницями вимірювання величин, які їм незрозумілі, оскільки в наш час практично не застосовуються. Це зокрема «дюйм» («Дюймовочка» Г. Андерсена), «верста» (Про попа та його робітника Балду» О.Пушкіна).

Тому вихователь повинен знати і зуміти пояснити їх значення, історичне походження та порівняти із сучасними одиницями. Отже, потрібно зараз цікавитись минулим свого краю, свого народу, належить збирати відомості про стародавні методи лічби, вимірів.

Ознайомлюючи дітей з народними мірками, ми поряд з тим знайомимо їх з історією наших дідів і прадідів, з народними звичаями, традиціями, з культурою українців.

Важкість засвоєння полягає не в самому способі вимірювання, а в усвідомленні і запам’ятовуванні назв (п’ядь, сажень, верста…). Але слід відмежовувати, що даний матеріал поряд з тим, що він складний, він ще є для дітей цікавим. Сприяє активізації, зосередженню уваги, розвитку мислення, пам’яті, мови.

Використання народних математичних знань у закладі дошкільної освіти має дуже велике значення. Ми бачимо, що народна математика має не тільки навчальну спрямованісь, а й виховну.

 

 

 

Народні казки та «Математичні казочки»

При використанні казок в процесі навчання математики дітей дошкільного віку основний акцент робиться не на запам’ятовуванні навчальної інформації, а на глибокому її розумінні, свідомому і активному засвоєннї, так як діти не помічають, що вчаться, розвиваються, пізнають, запам’ятовують щось нове. Таким чином, усна народна творчість сприяє розвитку образного та логічного мислення, пам’яті, уяви.

Сформувати у дітей уявлення про простір та час, частини доби, величину предметів, порядкову та кількісну лічбу допоможуть українські народні казки: «Котик і півник», «Коза Дереза», «Солом’яний бичок», «Колобок», «Колосок», Лисичка і Журавель», «Пан Коцький», «Ріпка», «Гуси-лебеді» та ін.

 

 

 

 

Використовуючи дані казки і їх героїв, діти вивчають і закріплюють поняття «великий», «маленький», «менший», «найменший», «високий», «найвищий», «низький», виконують завдання і дають чітку та впевнену відповідь на запитання (виставляють певну кількість героїв казки):

• Скажи, хто справа від зайчика?
• Хто стоїть посередині між лисичкою та вовчиком?
• Скільки героїв у казці?

Для закріплення понять рівності та нерівності («більше», «менше», «порівну») можна використати казку «Двоє жадібних ведмежат». Знайомлячи та закріплюючи знання дітей про числа та цифри згадуємо про такі казки: «Троє поросят», Вовк і семеро козенят», «Білосніжка і сім гномів», «Три ведмеді».

 

 

 

 

Загадки, прислів’я приказки, лічилки, вірші і казки можуть бути використані не тільки на заняттях з математики,  а й в індивідуальній роботі, в іграх дітей, з метою закріплення пройденого матеріалу.

Роботу з дітьми з розучування загадок, прислів’їв, приказок, віршів математичного змісту можна запропонувати і батькам для заучування вдома.

Математика – наука досить складна. Не всім вона дається легко, а долучити дитину до посидючості і любові до чисел ще складніше. Останнім часом у педагогів користується популярністю метод, математичні казочки. Все частіше до них вдаються в закладах дошкільної освіти. Дітям дуже подобається на ціле заняття занурюватися у казку, вирушати у казкову подорож разом із казковими героями, де на них чекає чимало пригод і несподіванок. Адже, країна Математика знаходиться в такому місці, куди не доїдеш автобусом, не довезе поїзд, не долетиш літаком. Навіть в космосі її не знайдеш. Тільки завдяки розуму, думці та уяві можна там побувати разом з казковими героями.

Казки включають в математичні заняття при повторенні або закріпленні теми, яку вивчають, використовують під час режимних моментів.

Формування математичних знань, умінь і навичок вихованців є одним з найважливіших завдань вихователя, оскільки математика займає  виняткове місце серед інших наук, вона відіграє важливу роль у розумовому вихованні дитини, допомагає у вивченні природи і суспільного життя. «Математична казочка» стала своєрідним з’єднувальним містком теорії  з практикою в процесі вивчення математики.