Центр розвитку дитини "Гармонія"

Здебільшого вперше до дитячого садка приходять діти віком від двох до трьох років. Новачків, яким більше чотирьох років, у дитячих садках зовсім небагато. Утім, звикати до нових умов життєдіяльності їм доволі складно. 

Зазвичай, що старша дитина, то довше вона адаптується до но­вих умов життєдіяльності. У період від чотирьох до шести років роз­виток дитини відносно стабілізується, і різка зміна способу жит­тя може призвести до неприємних наслідків. Зокрема, така зміна пов’язана із втратою приватності, тобто можливості побути наодин­ці з собою або близькою людиною, яка добре відчуває настрій дити­ни, знає її потреби, бажання і звички. Тож не варто відкладати вступ дитини до дитячого садка.

Зміни в усталеному житті

Дитина, яка вперше прийшла до дитячого садка у чотирирічно­му віці й пізніше, переживає не менший стрес, аніж півтора-дворіч- ний малюк. У такому випадку змінилися лише моменти, що посилю­ють переживання дитини в адаптаційний період.

Чотирирічна дитина значно самостійніша, ніж дворічний но­вачок — сама вдягається і роздягається, їсть, добре розмовляє, уміє підтримувати особисту гігієну та користуватися іграшками, може брати участь у побутових процесах, наприклад сервірувати стіл, за­стеляти ліжко тощо.

Усталене домашнє життя, певна розміреність режимних проце­сів, звичний побут, вимоги й правила сформували певні поведінкові реакції дитини, які вона має змінити відповідно до нових умов жит­тєдіяльності. У такому разі доводиться також змінювати сформо­ваний та закріплений стереотип і звикати до нової ситуації, а це нелегко для будь-кого, зокрема для дитини, яка вперше переживає такі кардинальні зміни у своєму житті.

Особливості вікового розвитку

Існує думка, що дитина чотирирічного віку і старша звикає до дитячого садка легше. Мовляв, вона вже доросла й самостійна, має сформований інтерес до однолітків. Усе це слушно, проте не так просто й однозначно. 

Питання самостійності для «дорослого» новачка — болюче. За нових обставин він може розгубитися, задивитися на щось, чогось не почути й залишитися останнім, хто не встиг одягнутися або до­їсти, тобто стати «невмійкою» чи невдахою. А це вже питання само­оцінки дитини, її упевненості й гідності.

Ось слова однієї мами: «Ясельна група має спрощене ставлення до самостійності й у цьому її переваги. А в період адаптації це важливо. Раптом дитина штанці намочить або забуде, що сама одягатися вміє, наприклад. Все-таки зміна обстановки. У яслах це нормально, а в дитячому садку це буде винятковою ситуа­цією і привертатиме непотрібну увагу до дитини».

Питання самостійності для «дорослого» новачка — болюче. За нових обставин він може розгубитися, задивитися на щось, чогось не почути й залишитися останнім, хто не встиг одягнутися або до­їсти, тобто стати «невмійкою» чи невдахою. А це вже питання само­оцінки дитини, її упевненості й гідності.

Ось слова однієї мами: «Ясельна група має спрощене ставлення до самостійності й у цьому її переваги. А в період адаптації це важливо. Раптом дитина штанці намочить або забуде, що сама одягатися вміє, наприклад. Все-таки зміна обстановки. У яслах це нормально, а в дитячому садку це буде винятковою ситуа­цією і привертатиме непотрібну увагу до дитини».

Питання сталого інтересу до однолітків — суперечливе. За віко­вими особливостями розвитку воно безперечне, а за особливостями сімейного виховання і традиційної організації спілкування дитини з однолітками та в сім'ї — проблемне.

Здебільшого проблема полягає у тому, що батьки та родичі зна­чно обмежують взаємодію дитини з однолітками, бо бояться, що вона підхопить інфекцію, або прагнуть вберегти від «надто актив­них ігор та агресивних дітей» тощо.

Дитина, яка вперше прийшла в дитячий садок в чотириріч­ному віці або пізніше, тобто «прийшла із сім’ї», де була з бабусею чи нянею, зазвичай вже багато чого знає, уміє читати й рахувати, легко спілкується на «дорослі» теми. Для неї привабливішим є ви­хователь, а не однолітки, адже «вони нічого не розуміють». Проте відповідь на запитання, кому з ким нецікаво, — однозначна. Неці­каво саме з такою «навченою», «розвинутою» дитиною, адже вона не володіє найціннішим умінням з погляду дітей — вона не вміє гратися(!), а тому й нецікава одноліткам. Утім, для новачка дитя­ча спільнота є привабливою, і він у свій спосіб починає привер­тати до себе увагу: виносить з дому всі цукерки або іграшки, аби «підкупити» однолітків, показати який він класний! Або ж нова­чок одразу вдається до агресивних дій — відбирає іграшки, дублює вказівки вихователя тощо. Невміння гратися взагалі або гратися разом — значна перешкода для спілкування з однолітками та со­ціалізації дитини.

Відмінності в поведінці ДИТИНИ в дитячому садку і вдома

Саме серед чотирьох-п’ятирічних новачків можна зустріти ди­тину, яка по-різному поводиться в дитячому садку і вдома. Слухня­на, витримана, уважна — у дитячому садку, і навпаки, неслухняна, плаксива, агресивна, нетерпляча, вередлива — вдома. Зазвичай ди­тина, якій властива така поведінка, має слабку нервову систему або порушення в її діяльності. Дитина з такими характеристика­ми може бути в оцінках дорослого лише хорошою. Щоб бути такою для вихователя, треба прийняти зовнішні правила. І дитина цьо­го дотримується: завжди чує, що каже вихователь, і відповідно реа­гує — збирає іграшки, одягається на прогулянку, сідає обідати тощо.

Почути на свою адресу негативну оцінку чи зауваження для неї — неприпустимо, тож вона намагається з усіх сил бути хорошою, проте сили — не безмежні.

І вдома, у звичних умовах, поруч з батьками, її напруження ви­ривається назовні. Стрес, який дитина переживає під час зміни умов життя, проявляється, наприклад, у сльозах, що на думку батьків є безпідставними, оскільки очевидних причин для них не було і «сльо­зи беруться нізвідки». У такому разі через плач відкривається сво­єрідний клапан, за яким накопичилося нервове напруження. Утім, батьки не розуміють причин переміни дитини, тож намагаються вплинути на неї: розмовляють суворим тоном, присоромлюють або ж карають її. Скоригувати поведінку дитини слід у інший спосіб:

• у дитячому садку -  знайти для дитини такі заняття, які дадуть змогу їй бути самою собою, виражати почуття і переживання. Можливо, це будуть театралізовані ігри за ширмою, де від імені ля­льок можна висловити не лише позитивні емоції та почуття, а й не­гативні, де персонажі сперечатимуться, сваритимуться, мирити­муться тощо;
• удома - вигадати для дитини способи, завдяки яким вона зможе знімати напруження.

Навчити дитину отримувати задоволення у різний спосіб - особливе завдання для батьків. Наприклад, вони можуть скласти для себе «меню задоволення» - «Я можу отримати задоволення від...», й поєднати його з діяльністю дитини - «Що ти любиш роби­ти?», «Що тобі подобається?». Можливо, дитина полюбляє розплуту­вати нитки поруч з мамою, яка отримує задоволення від в’язання. Що більше батьки разом з дитиною згадають приємних справ, які їй подобаються, то легше їм буде урізноманітнити способи, аби отри­мати задоволення. Батьки можуть поділитися з дитиною способами отримання задоволення зі свого «меню».

Найголовніше, батьки мають зрозуміти, що погана поведінка - не вередливість, а своєрідний психологічний захист у складній ситу­ації, яку дитина переживає вперше!

Матеріали використані зі спеціалізованого журналу "Практичний психолог - дитячий садок" № 6 - 2019р.