Центр розвитку дитини "Гармонія"

Особливістю формування гуманістичної спрямованості особистості є те, що цей процес не можна обмежувати якимись певними формами освітньо-виховної роботи, місцем у режимі дня, тривалістю в часі.

Дитина здобуває соціальний досвід постійно, а вихователь має постійно насичувати його відповідним змістом. Уся атмосфера дошкільного закладу — поведінка дорослих, спілкування, спільна діяльність дітей — мають слугувати реалізації цієї мети.

Причому поряд із запланованими та підготовленими вихователем формами роботи варто використовувати всі події, які відбуваються поза планом. Нова іграшка, квітка, що розквітла, повернення товариша по групі після хвороби в дитячий садок і багато інших подій — усе це може стати для дітей предметом соціально-емоційного переживання та осмислення. Майстерність вихователя саме й полягає в умінні доцільно й адекватно апелювати до почуттів і досвіду дітей, тактовно й делікатно обговорювати з ними питання, що їх хвилюють, ненав’язливо й точно допомагати в ціннісному освоєнні світу людей.

У технологіях виховання людяності та доброти дитина є водночас об’єктом і метою виховання та суб’єктом соціально - морального розвитку.

Роз’яснення суті гуманного ставлення до людини варто починати з найближчих людей. Наприклад, варто обговорити з дошкільнятами питання: “Що ти знаєш про свою маму? Скільки мамі років? Що мама любить? Що їй більше подобається: слухати музику, читати, вишивати, малювати? Якою мама була в твоєму віці? Чим мама відрізняється від інших жінок? Чи є в мами подруги? Як вона ставиться до своєї мами, твоєї бабусі? Як ти піклуєшся про маму?”

Зміст гуманності можна проілюструвати ситуаціями з досвіду дітей. Дитина має усвідомлювати, що члени сім’ї пов’язані родинними зв’язками не лише із нею самою, а й між собою, незалежно від неї. Пропоновані для обмірковування ситуації можуть бути такими: «Уявіть собі сім’ю: мама, тато, бабуся, син 10 років, донечка 5 років. Як зробити так, щоб у вихідний день усі відпочили?».

 Слід надавати дітям можливість визначати своє місце та право у розв’язанні сімейних справ: «Мама вважає так, тато — ось як. А що пропонуєш ти? Давай порадимося. Порадитися — означає, що кожен висловлює свою думку, а потім ці думки обговорюються та приймається спільне рішення».

Важливо, щоб дошкільнята розуміли: взаємини людей — велика цінність, їх треба підтримувати та збагачувати. Слід учити розуміти стан іншої людини, поважати її почуття, рахуватися з її інтересами: «Що відчуває людина, коли їй бажають здоров’я?», «Чи зрадів Петрик, коли ти привітав його з днем народження?», «Чому дівчинка заплакала, коли загубила свою іграшку?» тощо.

Творчість вихователя здатна перетворити складний світ етичних понять на зрозумілі дітям явища. Важливо показати зв’язок як позитивного в людських проявах (чесність, доброта, чуйність, допомога та ін.), так і негативного, щоб діти розуміли причини помилок і вміли аналізувати та виправляти їх. Скажімо, проводячи бесіду про чесність, можна запитати, чому діти кажуть неправду? (Бояться покарання; хочуть здаватися кращими, ніж вони є насправді; бажають мати те, на що не заслуговують). Отже, у правди є вороги: страх, заздрість, жадібність.

Зв’язок моральних категорій має виступати зримо, бути зрозумілим дошкільникові, інакше на нас чатує небезпека морального формалізму. Добре прислужаться тут ситуації збагачення соціально-емоційного досвіду дітей. Вони відображають певну життєву проблему, яку дитина могла б осмислити на основі власного досвіду. Розглянемо їх.

Вербальні моральні ситуації

Вербальні ситуації можуть мати вигляд розповіді про якийсь випадок. Діти повинні:

а) закінчити розповідь;

б) запропонувати кілька варіантів поведінки;

в) оцінити вчинок, поведінку.

При цьому недоречними будуть моралізування чи прямі аналогії із поведінкою конкретних вихованців. Ігрові ситуації мають характер імітації, розігрування сценок чи казки за ролями тощо. На відміну від ігрових, практичні (поведінкові) ситуації спрямовані на розв’язання конкретних проблем.

Розповіді педагога про моральні явища мають бути зрозумілими та близькими досвіду дітей, яких треба вчити аналізувати й моделювати поведінку та взаємини людей, виходячи з власного сприйняття вихованців. Наприклад, розмову про уважність можна побудувати так: Душа — це домівка наших почуттів. Ось розповідь про добрий ранок Василька: «Мама вранці ласкаво усміхнулася, привітала його: «Доброго ранку, синочку!». Йдучи до дитячого садка, Василько з мамою допомогли бабусі нести важку сумку, а жінці з немовлям у візочку — перейти вулицю. Прощаючись з мамою, Василько побажав їй доброго дня. Зайшовши до кімнати, щиро привітався з вихователькою та дітьми: «Доброго ранку, Маріє Іванівно! Здрастуйте, друзі!». Сказав Іринці, що нові банти їй до лиця. Василькові було добре». Так діти починають розуміти, що означає поняття «праця душі»: щоб тобі було добре, треба робити добро людям, от тоді воно стане твоїм власним надбанням.

Добрий виховний ефект дають бесіди з досвіду: пізнавального (молодший дошкільний вік) та особистісного (старший дошкільний вік) змісту, які розширюють знання про довкілля, розвивають самосвідомість, уміння вступати у діалог, висловлювати власну думку та зіставляти її з думкою інших людей, ураховувати їхні побажання.

Розповіді вихователя про своє дитинство «Коли я була маленькою» особливо зближують педагога з дітьми. «Коли я була маленькою, моїй мамі подобалося, що ми з братиком зустрічали її з роботи, брали сумку з її рук і несли додому. Вдома мили руки й допомагали мамі накрити на стіл. Ми розповідали їй про те, як гралися із друзями, чого нового навчилися. А мама — про свою роботу. Чекаючи на тата, радилися, що цікавого розповімо йому про наш день. І ми були щасливі, бо розуміли одне одного».

 Педагог має пам’ятати: бесіди про доброту, гуманність, людяність, не підкріплені досвідом дитини, її інтересом, розумінням та власними почуттями, — можуть призводити до формалізму та демагогії. Переконуючи у перевагах того чи іншого вчинку, варто підібрати такі аргументи, які не байдужі дитині, залишають за нею право вибору. Саме так забезпечується індивідуальний підхід до вихованця — врахування особливостей характеру та увага до стану дитини в даний момент.  Ненав’язувана оцінка закладає основу довіри до дорослого.

Поряд із традиційними прийомами ознайомлення зі світом людей (екскурсії, цікаві зустрічі, етичні бесіди, заняття з ознайомлення з довкіллям, спостереження, ігри соціальної тематики, читання художньої літератури тощо), варто залучати дітей до складання родовідного дерева, розглядання родинних фотографій, ознайомлення з документами, листами, родинними реліквіями.

Ефективними також є уроки Добра і Краси, що проводяться за оповіданнями та казками  Василя Сухомлинського, етичними казками, складеними вихователем.

Казково-ігрові технології

Добре зарекомендували себе казкові ігрові технології («Квітка доброти», «Промінчики людяності», «Острів розуміння», «Дзвіночки совісті»), ігрові подорожі до Країни Милосердя, Царства Доброти та психотехнології: гімнастики почуттів, енергетичні вправи «Жива вода», «Серце на долоні», «Тепло рук друга». Для їх застосування від педагога вимагається здатність до глибоких почуттів та творче вміння залучати дітей до співпереживання.

Розкриємо кілька з них. Дуже захоплюють дітей казкові подорожі, які приваблюють їх незвичним сюжетом. «Ось Царство Доброти — місце, де можна розповісти про свою радість і горе, поділитися цим з іншими людьми і знайти розуміння», — звертається до дітей вихователь. їм пропонують пригадати випадки, які трапилися з ними та запам’яталися. Коли дитина розповідає про радісні події — грає музика. Коли йдеться про образу, біду — кожен учасник бажає дитині-розповідачеві, щоб більше цього не повторилося, знаходить слова розради. Вихователь підводить дітей до висновку, що Царство Доброти — це добре ставлення людей одне до одного. Кожна людина обирає для себе: жити їй у цьому Царстві чи ні. І якщо обирає доброту, то вона — справжня людина. Тоді й має жити за законами доброти, бути уважною до інших, співчувати й допомагати. Варто дати дітям зразки того, як можна висловити співчуття, розрадити, запропонувати свою допомогу.

Використання добрих слів і виразів закріплюють під час «подорожі» до Країни Ввічливості. Вихователь розповідає казку про цю країну, до якої не можна потрапити ні літаком, ні кораблем, ні автомобілем. Усі люди в цій Країні ввічливі й уважні. Навіть собачки вітаються з перехожими, подаючи їм лапки. У цій країні ніхто нікого не ображає, не обманює й не сердиться. Потрапити до неї можна лише за допомогою добрих та ввічливих слів і виразів.

Добрий ефект дають вправи-драматизації: «Відвідини хворого», «Гостювання», «Привітання з днем народження».

Ігрові вправи можна використовувати як у повсякденному житті, так і під час розвивально – творчих годин. Завдяки їм до досвіду дітей можна  долучити ситуації гуманного змісту, тим самим наближуючи до них моральні поняття.

Квітка доброти

Вихователь пропонує серединку квітки у формі серця. Діти вибирають різноколірні пелюстки й прикладають їх до цієї серединки. Кожна дитина може прикласти пелюстку, назвавши добре слово (справу, якість, вчинок). У квітки може бути стільки пелюсток, скільки пропонують діти.

Насамкінець педагог запитує у вихованців, чи сподобалася їм квітка доброти, пропонує повторити все, що називали діти, і зберегти пам’ять про цю квітку у своєму серці.

Кого я люблю

Вихователь пропонує дошкільнятам назвати всіх, кого вони люблять. Виграє той, хто назве більше людей. Потім дітям пропонують показати, як можна проявити свою любов (ласкаво доторкнутися, запропонувати іграшку, запросити сісти поруч із собою).

Ім’я моєї мами

 Кожна дитина по черзі розповідає, на яку квітку, погоду, тваринку схоже ім’я її мами, а інші діти відгадують це ім’я.

Хто до нас прийшов?

Вихователь пропонує дітям уявити, що до дитячого садка прийшов хтось добрий, веселий, привітний. Пропонує придумати, хто це може бути, й розповісти про нього.

Чи може Баба Яга бути доброю?

Педагог пропонує вихованцям придумати, що Баба Яга може бути не тільки страшною, замислитися, чому вона буває злою. Чи не від того, що її хтось образив? А може у неї щось болить?

Вихователь підводить дітей до висновку, що кожну людину треба сприймати такою, якою вона є: не лякатися, не засуджувати, а намагатися зрозуміти.

Людина — господар своїх почуттів

Вихователь розповідає про сердиту дівчинку Марійку, яка на всіх ображалася. Вранці їй не сподобався сніданок, і вона образилася на маму, а потім — на тата, коли він не дозволив їй узути нові легкі черевички, бо йшов дощ. Потім вона була незадоволена тим, що на зупинці автобуса було багато людей, тож довелося чекати в черзі. (Діти показують, як сердилася Марійка). А коли вона прийшла до садочка, то побачила, що всі діти групи ображені на неї через те, що вона така сердита (діти розігрують ображених). І їй стало соромно. «Дуже негарно весь час сердитися та ображатися, як вона, — набагато краще усміхатися людям». Так Марійка стала господарем своїх почуттів.

Зразки добрих слів та виразів, які мають засвоїти діти

Вітання: доброго ранку, добрий день, доброго вечора; доброго здоров’я; моє вітання; радий вас бачити; вітаю вас; радий зустрічі; привіт.

Прощання: до побачення; до зустрічі; на добраніч, бувайте здорові, бажаю всього найкращого; щасливої дороги; уклін вам; щасливого повернення, чекатиму на зустріч. Вибачення: пробачте, будь ласка; прийміть мої вибачення; зрозумійте мене; прошу пробачення; даруйте; я був неправий.

Прохання: будь ласка, будьте ласкаві; чи не могли б ви; дозвольте; прошу вас.

Побажання: вітаю вас; доброго здоров’я; смачного;з днем народження; щасти вам; мир вашому дому; хай щастить; бажаю всіляких гараздів.

Подяка: щиро дякую; спасибі; ви дуже люб’язні; прийміть мою вдячність; вдячний вам.

Знайомство: будьмо знайомі; радий знайомству з вами; дозвольте з вами познайомитися.

Словничок моральності

Дуже важливо, щоб діти засвоїли категорії гуманізму як морального явища. Вони мають розуміти значення моральних понять. Поряд із конкретними прикладами, що ілюструють відповідні поняття, варто дати визначення гуманної поведінки та якостей особистості.

Вдячність — почуття прихильності до людини за зроблене тобі добро, доброзичливе ставлення.

Ввічливий — той, хто дотримується загальноприйнятих правил спілкування, привітний.

Великодушність — прекрасні душевні якості, благородні почуття, доброзичливість до людей.

Відповідальність — знання своїх прав та обов’язків,готовність виконувати те, що належить.

Добро — все позитивне, що служить благу людини,світле, радісне, життєствердне.

Доброзичливий — той, хто бажає добра іншим людям, готовий їм допомагати.

Душевний — сповнений щирої любові до людей та довкілля.

Життєлюбність — інтерес до життя й вдячність за нього.

Любов — почуття сердечної прихильності, потреба в

іншій людині.

Скромність — стриманість в оцінці своїх достоїнств,переваг, небажання хизуватися ними.

Співпереживання — переживання почуттів іншого, бажання підтримати, бути разом у радості й біді.

Чесність — правдивість, здатність правильно, об’єктивно оцінювати себе та інших.

Щедрість — подільчивість, готовність та вміння допомагати іншим.

Щирість — відкритість іншим людям, відвертість, здатність відчувати радість від спілкування.

Дошкільнята охоче передають уявлення про гуманні вчинки та взаємини в образотворчій діяльності («Моя сім'я», «Життя», «Добро»). Можна запропонувати дітям намалювати улюблену людину у вигляді сонця, квітки, дерева тощо.

Заняття узагальнювального змісту варто проводити після того, як діти здобудуть знання і — що найголовніше — досвід емоційного переживання певного морального змісту та відповідної поведінки.