Центр розвитку дитини "Гармонія"

Крики і ляпаси - поширений в Україні метод виховання дітей. Його прихильники мають безліч виправдань своїм діям, як-то "нас так виховували, і виросли ми хорошими людьми", "інакше дитину не навчиш", "всі так роблять" і т.д. Багато батьків щиро не розуміють, у чому шкода ляпасів і ремінців для розвитку дитини. Натомість вони вважають, що мають всі необхідні знання з педагогіки, психології і фізіології дитини, наприклад, уміють розмовляти "командирським голосом" і завжди готові "дати по руках", якщо руки тягнуться в небезпечне місце. Головне у стосунках з дітьми - бути лаконічними. Повідомлення "я розумію, що тобі сумно, але я не можу нічим зарадити, бо дуже втомлена" краще скоротити до двох слів - "закрий рота".

Бійка і крик - це реакція "на автоматі",велетенський пазл, який складається з батьківської втоми, перфекціонізму, стереотипів і відсутності альтернативи. Проте, у суспільстві поволі формуються нові думки та ідеї щодо виховання дітей без фізичного насильства.

Перший і найсильніший аргумент не бити дитину - Закон. У світі є 53 країни, в яких заборонено бити дитину, Україна - серед них. Стаття 289 частина 3 Цивільного кодексу: "Фізичне покарання батьками (усиновлювачами), опікунами, піклувальниками, вихователями малолітніх, неповнолітніх дітей та підопічних не допускається".

Найбільших успіхів у боротьбі за право дітей рости без ляпасів досягла Швеція, там держава не тільки забороняє бити дітей, але й на практиці робить все, аби батьки і вихователі дотримувались заборони. Особливість шведської моделі протидії насильству - поєднання суворого поліційного контролю з інформуванням і навчанням батьків.

Другий аргумент - ляпаси негативно впливають на розвиток дитини. "Мене били і виріс людиною" - можна почути від прихильників фізичних покарань. За замовчуванням вважається, що без паска людина неминуче стала б серійним вбивцею чи грабіжником, варіант кращої долі не розглядається. Насправді це твердження свідчить про шкоду тілесних покарань, вочевидь його автори мають занадто песимістичний погляд на світ і низьку самооцінку.

Учені з'ясували, що фізичні покарання призводять до змін у мозку дітей, сприяють виникненню депресії, психічних захворювань. Існує зв'язок між паском у дитинстві і антисоціальною поведінкою та злочинністю у дорослому віці. Більшість кривдників, які скоїли насильство у своїй сім'ї, перейняли таку поведінку від своїх батьків.

Третій аргумент - поведінку дітей можна коригувати без насильства. Розуміння наслідків своїх вчинків ефективніше, ніж страх перед покаранням, бо вчить дитину бути відповідальною і не боятись власних помилок. Метод проговорювання наслідків не діє в одну мить, але він сприяє вихованню у дітей свідомого ставлення до своїх вчинків. Коли ж дитина робить щось небезпечне для життя і здоров'я, потрібно діяти негайно. Можна стримати її, відвести руки, голосно сказати "ні". Потім варто проговорити наслідки: "якщо торкнешся гарячого - буде боляче", "якщо висунешся з вікна - можна впасти".

Четвертий аргумент - ляпаси і крик можуть бути відображенням емоційного стану батьків, а не реакцією на "погану" поведінку дітей. "Діти довели, і мама/тато зірвалися". У цьому випадку діти взагалі не розуміють дорослих, за незначний вчинок можна отримати суворе покарання, якщо батьки втомлені чи заклопотані, а серйозне порушення сімейних правил можуть не помітити, бо у мами і татка гарний настрій.

Батькам, які "зриваються" на дітях, потрібно звернути увагу на себе. Для початку варто зрозуміти причину свого гніву, що вас злить, дитина чи щось інше. Іноді розуміння причини вже зменшує гнів. Не подавляйте гнів, спробуйте його тимчасово стримати - зупинитись, вдихнути, видихнути, якщо можливо - вийти з кімнати, випити чаю. Корисно знайти фізичну розрядку - побити подушку, стіну, зробити кілька фізичних вправ. Коли ситуація залагодиться, варто подумати, чи не є причиною гніву завищені сподівання щодо дитини, її поведінки, шкільних оцінок чи порядку в кімнаті. Можливо, мама і тато не мають достатньо часу на відпочинок, сон чи спілкування з друзями? Наскільки рівномірно поділені батьківські обов'язки у сім'ї? Якщо батьки постійно "зриваються" на дитині, час проконсультуватись із спеціалістами для розв’язання проблеми.