Центр розвитку дитини "Гармонія"

«Дитячий садок – це перша найгідніша

школа для дитини, національна школа, в

якій пробуджується її національна і

громадянська свідомість»

С. Русова

Саме Русова сформувала основні принципи системи національного дошкільного виховання - народність, індивідуалізація, демократизація, гуманізація. Ця система витримала випробування часом, є актуальною і сьогодні. На основі ідей народності видатний педагог і теоретик розкриває важливість дошкільного виховання, яке, на її думку, має спрямовуватися на гармонійний розвиток дітей, фізичне, моральне, трудове, розумове, естетичне виховання.

1. Принципи виховання за Софією Русовою.

Насамперед йдеться про принцип науковості, орієнтацію на новітні досягнення психолого-педагогічної науки, нові методи виховання і навчання ді­тей, прогресивний досвід інших країн.

Другий провідний принцип — виховання на на­ціональному ґрунті.

С. Русова вважала: лише національне вихо­вання спроможне виплекати цілісну, високомо­ральну, патріотично налаштовану особистість. Тому в дитячому садку обов'язково має відчува­тися національний дух; «діти мають бути ближчі до природи рідного краю», до «невпинної хлібо­робської праці українців, яка годує і себе, і сусі­дів, і інших»; необхідно широко використовувати народну творчість —словесні ігри, пісні, гру на народних музичних інструментах, розваги, інсценізації тощо.

Виховання, на думку видатного педагога, «має бути позначене українським мистецтвом» і супро­воджуватися позитивними емоціями. С. Русова стверджувала, «ми зможемо якомога більше націоналізувати наші ди­тячі садки, наблизити їх не тільки до словесної, ай до технічної культури нашого народу».

Софія Русова радила садівницям (так тоді на­зивали вихователів дитсадків) спиратися у своїй роботі на менталітеті психологію українського на­роду. Українці, вважала вона, за своєю природою схильні до релігійності, філософських роздумів, настроїв. Вони зростають на широких просторах степів і полісся, серед чарівної краси гір. Звідси випливає ще один важливий принцип вихован­ня —природовідповідність — життя на лоні при­роди, серед природи, праця в природі тощо. Діти, за С. Русовою, як пташенята, не можуть жити в кам'яних мурах, далеко від живої природи. На те­риторії кожного міського дитячого садка має бути сад або город, де вихованці могли б висаджувати квіти, городину, спостерігати, за яких умов вони найкраще ростуть. А спільна праця «дитячого гурт­ка», як спільні ігри малюків, зміцнять їхні товарись­кі взаємини та створять «найкращий осередок» со­ціального, національного розвитку.

Весь процес національного виховання, на її дум­ку, має будуватися на демократичному й гумані­тарному ґрунті й, звісно, мати світський характер.

Мовна концепція С. Русової

Стрижень концепції національно-патріотично­го виховання дошкільнят —навчання дітей рід­ною мовою. Мова, доводила С. Русова, — це со­цільний зв'язок між людьми, засіб прояву їхнього внутрішнього світу та засвоєння нового безмеж­ного знання. Опановувати рідну мову малюк має в родинному колі та в дитячому садку. Саме тому, писала вчена, дорослі мусять пам'ятати: ніде пе­реймання (наслідування) немає такого велико­го значення, як в опануванні мови. З огляду на це особливо важливим є мовлення самого педагога.

Ефективний шлях вправляння дітей у літературному мовленні — вільні, невимушені розмови пе­дагога з вихованцями. При цьому варто давати дитині можливість висловлюватися діалектною мо­вою, «вказуючи їй на діалектні вирази й виправляючи їх». А звід­си й вимога до вихователя — він має не тільки бездоганно володі­ти літературною мовою, а й зна­ти місцеві діалекти.

Найваж­лівішими засобами розвитку мовлення дошкільнят вона вважала довкілля, мистецтво, художню літе­ратуру, національні свята, український фольклор, грамоту, драматизацію. Серед методів та прийо­мів вчена віддавала перевагу спостереженням, екскурсіям, бесідам, читанню казок та оповідань, заучуванню віршів, переказуванню творів, розгля­данню картин та бесідам за їх змістом, складанню розповідей за малюнками, іграм драматизаціям, дидактичним вправам та іграм. Особливо виділя­ла наслідування мовлення дорослого, запитання, зіставлення.

Усі окреслені шляхи розвитку мовлення дітей спрямовані на максимальну його активізацію і, безумовно, заслуговують на широке застосування у практиці роботи сучасного дошкільного закладу.

2. Погляди на духовне виховання

Духовне  виховання дітей С. Русова пов'язувала з моральним, естетичним, національ­но-патріотичним, убачаючи в цьому ґрунт для ви­ховання в дитини патріотизму та любові до свого народу. Релігійне виховання радила узгоджувати з народними звичаями, родинними традиціями, «ін­дивідуальними змаганнями (прагненнями) самої дитини».

Особливу увагу пропонувала приділяти націо­нальним святам, звичаям, обрядам, традиціям, які ваблять своєю красою, архаїчною наївною просто­тою, такою близькою душі дитини. Щасливі ті сім'ї, вважала вчена, які можуть відзначати  свята за народними звичаями, адже вони дають своїм ді­тям прекрасні переживання, які залишають на все життя глибокі естетичні й етичні враження та пов'язують малюка зі своїм народом. Настрій дитини, в якому поєднуються і релігійне, й естетичне, і національно-патріотичне почуття, може стати основою для розвитку в неї високої ідейності та проростання любові до свого народу.

Педагогічні та психологічні ідеї і принципи організації роботи в дитячих садках, висвітлені в працях С.Ф. Русової, можуть сьогодні слугувати засадам гуманізації дошкільної освіти. Перш за все, слід взяти до уваги положення про значення рідної мови і художньої літератури в розвитку дитини; роль рідної природи і природознавства як основного компоненту освітнього змісту; роль гри як основного методу виховання дитини; зв'язок гри з іншими видами діяльності дошкільника; роль різних видів мистецтва в духовному і загальному розвитку дитини.