Центр розвитку дитини "Гармонія"

Надійний спосіб привчити до горщика,- це сказати маляті: «Давай сядемо на горщик і зберемо будиночок». Чому б і не погратися п'ять хвилин? А якщо дитина починає засиджуватися, дуже легко її підняти, покликати, зробити ще що-небудь цікаве. Вона легко погодиться! Знову ж, все залежить від фрази, сказаної мамою. Якщо мама буде смикати дитину та нудно піднімати: «Ну, вставай, вставай, вистачить висиджувати», можна зазнати поразки. А якщо мама скаже своєму дослідникові: «А тепер пішли подивимося, що там...» (у коробочці та інше..), то й результат буде відповідним.

Що ще потрібно врахувати, привчаючи до горщика? Ваша дитина повинна бути впевнена, що покакає вона у горщик, або, через п’ять хвилин після сидіння на ньому,- у штанці, батьки ніколи не будуть її критикувати. І завжди будуть любити її однаково. Це дуже делікатна проблема, і розв’язувати її необхідно тільки делікатно. Ніколи не засуджуйте свого малюка за промахи, це так ображає! Наберіться терпіння та не дайте маляті затаїти страх або ненависть до цього ( і ратного предмета, з появою якого розпочалися проблеми. Малята вперті, але вони однаково бруднять і мочать штанці не на зло Вам, повірте. Звичайно, покачати головою під час конфузу необхідно, але не більше того. А кричати або бити, і тим більше карати малюка в такій ситуації недозволено.

Якщо з якої-небудь причини  Вам відразу не вдалося привчити дитину до горщика, і малюк не хоче сідати на нього, заберіть горщик на декілька тижнів, а то й місяць. Обов’язково! Нехай забудеться во­рожість до нового предмета. До горщика дитина повинна відчувати тільки позитивні почуття!

Не слухайте розповіді подружок, які повідомляють, що їхні малята вже «давно на горщику». Ваше маля унікальне! Його час ще наста­не. І тільки Ви знаєте, як все потрібно робити.

ЗАСИНАННЯ І ПРОБУДЖЕННЯ

Здавалося б, яка маленька проблема! Подумаєш, малюк важ­ко засинає... А зранку його не витягнеш із ліжка! Але для багатьох батьків саме з важкого підйому починається кожний робочий день. І закінчується такий день тим, що малюк ніяк не хоче заснути. Він просить почитати, посидіти з ним поруч, проспівати пісеньку, і так триває довго-довго.

Важке ранкове пробудження найчастіше пов'язане з порушенням режиму дня.  Якщо малюк не спав вдень, пізно влігся ввечері, так ще й заснуй не відразу, от Вам і результат. Але ж, якщо пам’ятаєте, пере­дача «На добраніч, діти!», що демонструвалася по телевізору в нашому дитинстві, закінчувалася в 21.00, і передбачалося, що відразу ж після її перегляду діти йдуть спати. Сьогодні ж батьки дуже рідко дітей ук­ладають спати в цей час. Та й перед сном вони дивляться зовсім інше: новини разом із батьками або американські мультфільми. Денний сон теж буває далеко не у всіх малят. Є такі діти, які вже із трирічного віку підмовляються від денного сну. Тому, якщо Ви хочете, щоб малюк лег­ко і з гарним настроєм прокидалося зранку, відрегулюйте його режим гну та пильнуйте за цим протягом дня. Коли Ви будите дитину зранку, не кричіть голосно, не стягуйте з неї ковдру. Пробудження повинне бути повільним і спокійним.

Увімкніть неяскраве світло, неголосну музику, погладьте малюка, покличте його тихенько на ім’я. Щоб день минув добре, нехай дитина, лежачи в ліжечку, зробить декілька вправ-потягувань. Відразу під­хоплюватися з ліжка теж не потрібно, можна опустити ніжки й трошки посидіти, а вже потім переходити до активніших дій. Через декілька мшлин, коли дитина зовсім прокинулася, можна увімкнути яскравіше світло й гучніше музику, зробити з дитиною зарядку. Тоді бадьорість і гарний настрій забезпечені Вам обом на весь день.

Щоб полегшити маляті засинання, можна придумати свої «сонні правила».

Якщо дитина боїться темряви або просить не замикати двері, прислухайтеся до такого прохання. Можливо, саме страхи і тривоги заважають їй швидко заснути. Нехай там, де вона спить, горить не­яскраве світло. Ви зможете його вимкнути, коли дитина засне.

Прагніть до того, щоб дитина засинала в гарному настрої. Не сваріть її ввечері, не карайте, інакше вона буде хвилюватися і не зможе заснути. Ще гірше, якщо дитина засинає в сльозах. Тоді, швидше за все, уночі її будуть мучити кошмари, і вона зовсім не виспиться.

Посидьте поруч, погладьте малюка, зробіть йому приємний ма­саж. Якщо він просить, візьміть його на руки і трішки покачайте, так Ви створите дитині відчуття спокою та захищеності.

Всі діти люблять засинати з м'якими іграшками. Нехай у Вашої ди­тини буде така іграшка саме для сну.

Скажімо, ведмедик, з яким добре засинати. Беріть його із собою, якщо подорожуєте, підкладайте дитині, якщо вона ніяк не може за­снути.

Казка, прочитана мамою або татом на ніч тихим голосом, заколи­сує дитину і налаштовує її на спокійний сон. Колискова пісенька ніби­то говорить маляті: «Спи спокійно, мама поруч, мама тебе любить».

Не вкладайте малюка спати голодним або, навпаки, відразу після вечері. Провітріть спальню перед сном. І якщо Ви звикнете дотримува­тися цих нехитрих правил, Ваше маля міцно і солодко засне.

Як зробити так, щоб пробудження і засинання були легкими?

• Дотримуйтеся режиму дня.
• Не позбавляйте малюка денного сну.
• Перед сном грайте з дитиною в спокійні ігри.
• Співайте колискові.
• Ніколи не сваріть маля перед сном.
• Дайте дитині м'яку іграшку.
• Не будіть дитину різко.
• Перехід від сну до пробудження повинен бути поступовим.

Капризи

Батьки карапузів 2-3 років часто скаржаться, що їхні милі, слух­няні діти раптом перетворилися на некерованих чудовиськ. Завдяки тому, що сьогодні з’явилася велика кількість літератури для батьків, багато мам і тат вважають, що капризи та істерики - це закономірний етап у розвитку дітей молодшого дошкільного віку, що в такий спосіб попи пізнають світ людських взаємин, визначають межі дозволеного й недозволеного, і, це, зрештою, «саме мине».

Дійсно, капризи, що виникають у трирічної дитини, швидше за псе, є виявом кризи трьох років, коли малюк прагне бути самостійним. Дитина відокремлює себе від навколишнього світу і виробляє своє власне до всього ставлення. Починається процес побудови власної індивідуальності. Із чого почати простіше всього? Звичайно, із протес­ту! Батькам важливо в цей момент зрозуміти, що їхнє маля підросло і вимагає нового до себе ставлення. У протилежному випадку капризи будуть посилюватися.

Часто доводиться спостерігати таку ситуацію, коли дитина, щось ви­магаючи в мами, раптом падає на землю й починає кричати.

Мама розгублена, вона відчуває незручність. Та і з малям вона впоратися не може. Чому таке відбувається?

Непослідовність  дозволів і заборон, коли мама дозволила, а тато заборонив, або сьогодні щось можна, а завтра вже не можна - призво­дить у дитини до таких нервових зривів. «Як же так, тато мені дозволяє їсти цукерки й заходити в глибокі калюжі, а мама - ні. Сьогодні мені не можна дивитися телевізор, а вчора було можна»,- думає маля.

Причини капризів та істерик можуть бути різноманітними: уто­ма, нудьга, хвороба, розчарування, страх, гнів, ревнощі або відраза. Малюк починає сердитися, коли бачить, що все відбувається не так, як йому хочеться. Розчарування - природна реакція, як тільки дитина усвідомлює, що в неї ще недостатньо сил, щоб зрушити з місця важку валізу або ящик, або їй ще не вистачає спритності і вправності, щоб вставити ком пакт-диск у програвач,або дістати бажану іграшку. Через розчарування відбувається падіння на підлогу, брикання ногами, плач і лементи. Коли дитина трошечки заспокоїться, обійміть її та заспо­койте: «Прикро, коли тобі хочеться щось зробити, а не виходить, але в тебе обов’язково вийде».

Є ще дуже цікаві ситуації, коли дитина за допомогою своїх капризів та істерик намагається маніпулювати дорослими.

Це випадки, коли малюк знає, що якщо він буде впиратися або вередувати довго, то мама обов’язково поступиться, бо він запам’ятав, що колись так уже траплялося. Кращий засіб - не йти на поводі в ди­тини. Якщо це можливо, просто вийдіть із кімнати. Спроби умовити або поговорити з дитиною можуть мати зворотний ефект. Поговоріть із нею тоді, коли вона заспокоїться.

Чому виникають дитячі капризи і як їх позбутися?

• Дитина вередує, якщо батьки не вміють говорити з малюком його мовою - мовою гри.
• Дитина вередує, якщо батьки впливають на дитину такими засобами виховання, які не відповідають віку дитини.
• Якщо стиль спілкування дорослого і дитини відрізняється непослідов­ністю, то капризів не уникнути.
• Як тільки дитина починає вередувати, залишайтеся поруч, дайте її зрозуміти, що Ви її розумієте. Обійміть малюка, запевніть у своїй любові і намагайтеся відволікти від капризу, що так розбурхав його. Однак нічим не винагороджуйте дитину.
• Якщо Вам не вдалося зробити це, дайте дитині спокій, не звертайте на неї уваги. Дайте відвести душу, але не беріть в цьому участі.
• Не намагайтеся в цей час що-небудь доводити своїй дитині - це даремно. Сварка не має змісту, биття ще більше її розбурхають.
• Будьте з дитиною наполегливі. Якщо Ви сказали «ні», залишайтеся і далі з такою ж думкою.
• Не здавайтеся, навіть якщо напад у дитини відбувається в громад­ському місці. Найчастіше допомагає тільки одне - взяти її за руку й повести.
• Коли малюк заспокоїться, поговоріть із ним ласкаво. Розкажіть йому, як Вас засмутило, що він так себе поводив. Висловіть упевненість, що надалі він буде поводитися краще. Запевніть дитину, що Ви од­наково її любите і переконані, що вона ніколи більше не буде пово­дитися погано, навіть якщо щось буде не так, як їй хочеться. Подібна розмова з малюком необхідна, щоб у нього не виникло почуття про­вини, як це нерідко трапляється після бурхливих сплесків гніву.

Агресія

Напади дитячої агресивності часто заганяють батьків у глухий кут. «Як же так? Адже ми так любимо дитину, намагаємося вчити її тільки доброго»,- розводять руки мами й тата. Давайте розглянемо проблему дитячої агресивності з усіх боків.

Буває так, що дитина зовсім не агресивна. Вона ніколи не вдарить дорослого або іншу дитину, не скаже поганого слова, не розлютиться. Така повна відсутність агресивності - скоріше, великий недолік, ніж достоїнство. Агресивність необхідна для нормального розвитку дитини, інакше вона не змогла б не пізнавати навколишній світ, захищатися, конкурувати з іншими людьми. Якщо батьки суворо забороняють дитині  виявляти необхідну агресію (не бий, не відбирай іграшку, не кричи), то таке придушення агресії може призвести до неврозу або до того, що один раз ця сама агресія вирветься назовні з ефектом пружини, що розпрямилася.

Бажаючи виховати свою дитину доброю та чуйною,деякі батики прагнуть максимально обмежити агресію, яку вона виявляє. Як часто можна почути: «Навіщо ти вдарив Машу? Зовсім не обов'язково бити­ся, а можна домовитися» Але, наприклад, якщо дитині 2-4 роки, вона ще не дуже добре говорить, отже і домовлятися з нею ще складно, їй доступні тільки дна способи розв’язання проблеми: вдарити Машу або поступитися, бути переможеною.

А якщо дитина виявляє агресивність, причому досить сильно? Насамперед, нам потрібно визначитися з можливими причинами такої поведінки.

Часто агресивна поведінка є наслідком тих стосунків, які маля спос­терігає в родині.

 Якщо батьки час від часу застосовують фізичні покарання, то не слід дивуватися, що дитина не вміє спілкуватися по-іншому. Малюк знає, що мама або тато б’ють його, щоб він був слухняним. Природно, він звикає до того, що якщо потрібно щось отримати від людини, її необхідно вдарити. Безглуздо переконувати дитину не віднімати, а чемно просити іграшку, що сподобалася, в іншого маляти, якщо Ви самі тільки що накричали на неї, відбираючи, скажімо, брудну палку. Згодом такі діти можуть стати практично некерованими, такими, що не реагують на прохання та умовляння. Ви будете змушені підвищувати тон або впливати фізично.

Дитина може поводитися агресивно через прагнення привернути увагу оточуючих.

Ще одна розповсюджена причина дитячої озлобленості - ревнощі.

Іноді об’єктом агресії стає та людина, якому малюк заздрить, і яку він хоче принизити, «покарати» за перевагу. Якщо предметом заздрості є іграшка, дитина може підняти її,- але не для того, щоб гратися, а щоб зламати або навіть сховати і, таким чином, нібито зни­щити різницю між собою та її власником. Така поведінка свідчить про низьку самооцінку дитини: необхідно допомогти їй зрозуміти, що вона теж гарна, розповісти, які в неї є позитивні якості.

Деякі діти використовують агресію як захист від непередбаче­ною й ворожого навколишнього світу, зважаючи на те, що кращий спосіб оборони - це напад. Така поведінка властива дітям, чиї батьки не мають чіткої стратегії у вихованні й можуть по-різному оцінювати вчинки своєї дитини залежно від настрою, наявності поруч сторонніх. Малюк знає, що від людей можна чекати всього, тому поводиться аг­ресивно «про всяк випадок».

Дуже часто батьки зауважують, що дитина кусає, дряпає або б’є саму себе. Це теж прояв агресії. Одна із причин такої поведінки - су­вора заборона на прояв агресії щодо інших людей. Складніше всього дитині виплеснути негативні емоції на дорослих, особливо на батьків, любов яких вона боїться втратити. Наприклад, маля не хоче йти із про­гулянки. Мама бере його за руку, щоб повести додому. Дитина вередує і, розпалившись, кусає мамине зап’ястя, намагаючись звільнитися. Але після суворого питання: «Це що таке?», починає кусати себе. Чому? Тому, що вона ще «не охолола», і їй складно робити щось інше.

Не чекайте, поки малюк сам заспокоїться, допоможіть йому в цьому. Оберніть усе на жарт: «Ой, ти себе їси? Ти, напевно, солод­кий?» Нехай Ваша дитина вчиться знаходити позитивний вихід із конфліктних ситуацій. У протилежному випадку звичка використовувати власне тіло для помсти собі або навколишнім призведе до формування негативного ставлення до самого себе.

Як же реагувати на дитячі спалахи агресивності? Насамперед, дитина повинна знати, що Ви її любите незалежно від того, як вона поводиться. Тому не потрібно занадто активно захищати того, кого маля скривдило, і підкреслювати різницю у Вашому ставленні до кривдника та «жертви»: ти, такий злий і поганий, скривдив когось доброго й хорошого. Це не викличе в дитини співчуття. Вона просто дійде висновку, що й Ви проти неї. Краще зробити акцент на тому, що дитина зробила поганий учинок, скривдивши іншу людину.

Дайте зрозуміти малюкові, якої поведінки Ви від нього очікуєте, і надайте йому можливість виправитися.

Маленька людина поки не здатна аналізувати свої переживання. Негативні емоції, що накопичуються, спричиняють їй самій величез­ний психологічний дискомфорт. Тому завдання дорослого - допо­могти малюкові висловити те, що він почуває.

Що робити з агресивними дітьми?

• Замисліться над причинами такої поведінки.
• Якщо причина агресивності - дефіцит батьківської уваги, то Ви самі знаєте, що потрібно робити.
• Не карайте малюка фізично.
• Не кричіть, не звинувачуйте дитину у вчиненому. Це не допоможе.
• Спробуйте заспокоїти та відвернути дитячу увагу.
• Поговоріть із дитиною, розкажіть, чого Ви від неї очікуєте.
• Якщо напади агресії відбуваються досить часто, можна допомогти дитині і спрямувати її агресію в безпечне русло. Це можуть бути заняття спортом, найкраще - плаванням.
• Іноді агресивним дітям допомагає боксерська груша, що знаходить­ся вдома у доступному місці.

СТРАХИ

Страх - це корисна емоція. Дитина, що нормально розвивається, иовинна обов’язково «уміти боятися». Але існує тонка грань, за якою зви­чайний «нормальний» страх стає нав’язливим, перетворюється на фобію і робить із нормальної дитини невротика. Часто це відбувається тому, що ми, дорослі, помилково думаємо: якщо не звертати на страхи увагу наших дітей або дорікати їх за те, що вони чогось бояться, то все минеться.

Страхи відрізняються в дівчаток та хлопчиків, у дітей із повними та не­повними родинами, у дітей, що часто хворіють, та ослаблених, у фізич­но розвинених та у тих, чиї родини перебувають у стані конфлікту.

Дослідження психологів і педагогів останніх років виявили дуже цікаві відомості про те,чого сааме бояться наші сини і дочки.У списку виявилося 29 різних страхів. Серед них: страх самотності, напади, захворювання, своя смерть або смерть батьків, боязнь незнайомих людей, страх перед покаранням зі сторони батьків, острах казкових персонажів. Дивно, але навіть у наш час, коли удосталь з’явилося всіляких монстрів, діти, як і раніше, бояться Баби Яги, Кощія, Бармалія й Змія Горинича. Діти бояться запізнитися до дитячого садочка і школи, а також нічних кошмарів, темряви, тварин і комах (ведмедя, вовка, собак, змій і павуків). У дітей спостерігається страх висоти, глибини, замкнутого простору (тісноти), страх транспорту, стихії (повені, землетрусу, пожежі, води, вогню), війни, відкритих просторів, лікарів, крові, уколів, болю, раптових звуків.

Часто малята бояться засинати в темній кімнаті. А батьки щиро ди­вуються і наполегливо укладають дитину, так ще й соромлять: «Ти ж уже великий. Нікого отут немає. Спи!»

Вимикають світло, ідуть і двері зачиняють. А дитина - зовсім не боягуз. Справа - в багатстві дитячої уяви. Маляті вчуваються звуки, тіні на стіні перетворюються на Бабу Ягу або іншого казкового героя. Не вважайте проявом своєї слабкості те, що Ви залишите в кімнаті невеликий нічничок у вигляді світлячка або відкриті двері. Посидьте поруч, розкажіть добру казку. А ще перед сном не вмикайте телевізор. Навіть коли він працює в «фоновому» режимі, дитина отримує безліч зайвої негативної інформації.

Маленькі діти, як і дорослі, бачать сновидіння. І ці сновидіння можуть бути як яскравими й веселими, так і страшними. Різниця між дитячими та дорослими снами - тільки в тому, що дорослі, прокинув­шись, розуміють, що вони бачили сон. А малята вважають свої сно­видіння за реальність. І ще довго бояться того, що їм наснилося. Якщо дитина часто розповідає Вам про те, що їй наснилося щось страшне, не намагайтеся змусити її це забути. Краще пограйте в гру, розіграйте її страшний сон у ляльковій сценці та зробіть цю сценку смішною.

Часто, коли дитину приводять до дитячого садочка або мама просто йде на роботу, дитина починає плакати і вередувати, тому що їй страшно залишатися одній. І навіть якщо мама йде, а бабуся, наприклад, залишається, страх однаково може виникнути. Найкращий спосіб - це допомогти дитині навчитися чимось себе займати, познайомити її з різ­ними іграмрі. Якщо вона буде творчо самовиражатися, тоді їй ніколи буде придумувати різноманітні жахи.

Від чого виникають дитячі страхи? Всіх причин і не перелічити. Наприклад, від надмірної батьківської опіки, від частих батьківських сварок, від трипалого перегляду мультфільмів або слухання книг зі страшними, жорстокими сюжетами, від багатогодинних комп'ютерних ігор.

Як же допомогти маляті впоратися зі своїм страхом? Можна дати дитині захисника. Це може бути реальна людина, наприклад, брат або та­то. А може бути і м’яка іграшка, наприклад, великий плюшевий собака.

Не смійтеся над розповідями дитини про те, що їй сниться або чого вона боїться. Нехай намалює свій страх, розповість, що саме її лякає. А потім Ви домалюєте цій страшилці смішну мордочку, поса­дите її в клітку, придумаєте смішне ім’я. Якщо малюк боїться чогось реального, наприклад, грози, можете розповісти йому, що таке гроза насправді. Якщо малюк інформований, то він озброєний.

Що робити зі страхами?

• Намагайтеся зрозуміти причину дитячого страху.
• Не соромте дитину, якщо вона чогось боїться.
• Допоможіть маляті перестати боятися (поясніть, зробіть щось разом).
• Навчіть дитину не боротися зі своїм страхом, а інакше до нього ставитися.
• Перед сном грайтеся з дитиною в спокійні ігри та читайте добрі казки.
• Перетворіть дитячий страх на щось нестрашне.

Тривожність

Що спільного між двієчником, що панічно боїться вийти до до­шки, і відмінником, що страждає шкірною алергією? Між хуліганом, що грубить учителям і б’є однокласників, і боязким та невпевненим у собі трієчником? Між неспокійним, дратівливим, нервуючим з будь-якого приводу малюка і його сусідом по парті, якого нічого не цікавить, на якого не діють ні окрики, ні двійки? В основі всіх цих проявів поведін­ки знаходяться загальні механізми, основний з яких - тривога.

Тривожні переживання характеризуються очікуванням невизначеної загрози, небезпеки. На відміну від емоції страху тривога не має певного джерела, це «страх невідомо чого».

Звичайно розрізняють тривогу як стан і тривожність як рису особистості.Тривога як стан властива усім нам.Певний рівень тривоги необхідний для мобілізації емоційних, інтелектуальних та вольових ресурсів людини. Ця кількість тривоги в кожного своя і належить від ін­дивідуальних особливостей людини. Головне, щоб тривожність не стала особистісною рисою дитини. Такі люди постійно невпевнені в собі і своїх рішеннях, увесь час чекають на неприємності, емоційно нестійкі, недовір­ливі. А це вже початок неврозу, що розвивається. Причиною виникнення тривоги завжди є внутрішній конфлікт дитини, її незгода із самою со­бою, суперечливі прагнення та бажання. Звідки береться цей внутрішні й конфлікт? Мати забороняє те, що дозволяє бабуся, або батько дозволяє щось, що забороняє мама. В основі внутрішнього конфлікту може зна­ходитися зовнішній конфлікт - між батьками, між родиною і школою, між дорослими та однолітками. Звичайно, зовсім не кожна дитина стає тривожною, якщо мати і бабуся виховують її по-різному. Лише коли ди­тина бере близько до серця обидві сторони, що конфліктують, коли вони стають частиною її емоційного світу, створюються всі умови для тривоги. Дитина намагається не засмучувати одночасно і маму, і бабусю.

Іноді такий конфлікт може бути зумовлений завищеними вимо­гами до дитини. Звідси, наприклад, береться «синдром відмінника», коли родина проголошує малюкові, що він обов’язково повинен бути відмінником і ніяк інакше. Така дитина буде сумлінною, вимогливою до себе, але сполучатися це буде з орієнтацією на оцінки, а не на процес пізнання. Дитина буде добре вчитися, щоб її любили і хвалили дорослі, для яких це важливо. Буває, що батьки нав’язують дитині свої інтереси, хочуть, щоб вона реалізувала те, чого вони самі зробити не змогли, наприклад, закінчила музичну або балетну школу. Примусова участь дитини в справах, які її внутрішньо не цікавлять, ставлять її в ситуацію неминучого неуспіху, отже - і підвищеної тривожності. Іноді тривогу до дитини, особливо якщо вона не схожа на батьків за темпераментом, смаками, поглядами і переконаннями. Негативні почуття до своїх дітей заганяються усередину, приховуються, але як би Ви не намагалися, вони однаково десь прориваються, і дитина відразу це відчуває, але не може зрозуміти, чому п’ять хвилин тому все було нормально, а тепер раптом Ви злитеся на неї. У таких випадках дитина постійно почуває суперечливе ставлення до батьків, вона бачить певні ознаки батьківсь­кої любові, але одночасно постійно боїться втратити її, не вірить у її надійність. Все це викликає у дитини почуття «втрати опори», втрати міцних орієнтирів у житті, непевність у навколишньому світі. Стан тривоги важко переживається дитиною, і вона знаходить різноманітні способи уникання свого стану, наприклад, у світі фантазій.

Фантазії тривожних дітей відрізняються від фантазій звичайних лю­дей тим, що не є конструктивними, не дають поштовху уяві, не впли­вають на реальність.

Те, у чому такі діти насправді могли б виявити себе, їх не ціка­вить,- адже все реальне для них сповнено тривогою. Вони намагають­ся перебувати у фантазіях якнайбільше часу, не роблячи ні найменших спроб втілити їх у життя, наприклад, уявити себе відмінником, але ре­ально не робити уроки. Інший відомий спосіб, що часто обирають три­вожні діти, заснований на простому висновку: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися мене. Тому тривога є найважливі­шим джерелом розповсюдженої форми порушення поведінки - агресії. Ще один частий результат тривожних переживань - апатія. Конфлікт між суперечливими прагненнями вирішується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Обмеження інтересів дитини, зрештою, призводить до втрати будь-яких інтересів, незадоволення основних потреб - до зниження інтенсивності цих потреб. Нарешті, ще один розповсюдже­ний і найбільш негативний спосіб уникання тривоги - перетворення її на захворювання. Емоційний стан дитини стає нормою за рахунок погіршення її фізичного стану.

Що ж робити, якщо в малюка підвищена тривожність?

• Звертайте увагу на емоційний стан дитини.
• Хваліть і говоріть їй про Вашу любові.
• Перегляньте свою систему вимог до дитини - можливо, вона занад­то завищена.
• Якщо у Вашій родині трапляються конфлікти, вони теж можуть бути причиною тривоги.                  
• Налагоджуйте сімейні стосунки.

Мислення

Якщо батьки замисляться та ще в ранньому дитинстві малюка поставлять собі завдання інтелектуального розвитку своєї дитини, то результат може виявитися вражаючим. Це все через те, що ще в ран­ньому дитинстві в неї формуються навички, які будуть корисними надалі.

Причому можливості для розвитку певних психічних функцій з’являються в певному віці - ранньому дитинстві. І якщо упустити момент, то потім таких можливостей уже не буде. І те, що в три роки пізнавалося б без зусилля, у дванадцять років буде викликати вели­чезні труднощі.

Щоб малюк легко залучався до процесу навчання, йому повинно бути цікаво.

А оскільки малята дуже люблять і хочуть гратися, то й учити їх потрібно, граючись.

Сьогодні до послуг батьків у магазинах продається велика кіль­кість літератури та методик для розвитку інтелектуальних здібнос­тей дитини. Ви можете обрати одну або декілька. Тренуйте пам’ять дитини, без неї неможливим є розвиток мислення. Учіть малюка рахувати мовчки, а не за допомогою пальчиків. Змушуйте працю­вати його значеннєву пам’ять. Наприклад, покажіть маляті декілька картинок (ведмедика, зайчика, кубик, пірамідку, чашку, олівець, зошит, годинники) і потім попросіть назвати те, що він побачив. Малюк скористається своєю зоровою пам’яттю і згадає картинки. А тепер спробуйте залучити ще й містовну пам’ять. Складіть малень­ку розповідь: «Ведмедик і зайчик один раз так загралися кубиком та пірамідкою, що забули виконати завдання олівцем у зошиті». Нехай маля продовжить розповідь далі. Якщо казка сподобається дитині, продуктивність запам’ятовування збільшиться в декілька разів.

Для розвитку дитячого мислення Ви можете використати звичайні шахи. Так само дітям цікаві й завдання з сірниками, коли потрібно перекласти тільки один сірник, щоб зображення змінило напрямок. Привчайте малюка до розгадування головоломок і розв’язання задачок із «секретом», і незабаром він сам попросить Вас підкинути нову задачку для розуму.

Як розвивати мислення дитини?

• Нехай це будуть не заняття, а гра.
• Завдання повинні бути важкі, але такі, що дитина може виконати, їх необхідно ускладнювати поступово, інакше малюк втратить до них інтерес.
• Для малюка дуже важливо, якщо він бачить батьківський інтерес до завдань на кмітливість і винахідливість.

МОВЛЕННЯ

Коли потрібно починати розвивати мовлення дитини? Прямо від моменту зачаття! Адже давно науково доведено, що малюк чує в утробі пеньки її голос та всі інші звуки. Приглушено, нечітко, але чує!

Як тільки малюк народився, починайте із ним спілкуватися.

Розмовляйте неголосно, м’яко та чітко, у жодному разі не «сю­сюкаючи». Колискові, мамині «примовки», татові майже «дорослі» розмови дають дитині можливість слухати мовлення, запам’ятовувати його звучання та ритм.

Деякі мами вважають, що читати дітям книжки потрібно почи­нати з того моменту, коли малюк навчиться розмовляти. А потрібно робити саме навпаки: починати читати якомога раніше, щоб малюк раніше починав говорити. Виразне, емоційне читання та розповідання вголос веселих, ритмічних дитячих віршів і потішок теж обов’язково принесуть свої плоди. Ви помітите, що поступово дитина звикне до читання, і навіть по-своєму буде просити Вас про це.

Навіть однорічних карапузів батьки сьогодні сміливо саджають подивитися мультфільми. Причому, не завжди дорослі розуміють, що показувати можна, а що - ні. Тому малята змушені дивитися довгі американські мультфільми, що мають відразливі малюнки. Але, найголовніше у таких мультфільмах відсутній літературний переклад. Дорослий, позбавлений емоцій голос безпристрасно перекладає текст. Тому такі мультфільми не розвивають мовлення дитини. Скоріше, вони привчають малюка говорити штампами, примітивно будувати речення.

Але ж мультфільми бажано показувати дітям не раніше трьох років, причому ретельно підбираючи репертуар. Американські муль­тики не розвивають у дітей текстового мислення. У нашій культурі прийнято дуже рано прилучати дітей до тексту: уже найменшим чи­тають вірші, розповідають казки. Будь-яка вітчизняна дитяча книга, навіть для однорічних - це, насамперед, зв’язний текст, а не картинка із підписом, як в американських книгах. Те ж саме можна і сказати про мультфільми. Класичний український або російський мультфільм - це жива казка, американський - озвучений комікс.

Для розвитку мовлення дуже корисні дитячі ігри «Нісенітниця», «Зіпсований телефон», «ТАК або НІ», тому що, граючи в них, дитина вчиться використовувати різні слова, слухає їх правильне і неправиль­не звучання.

Ставте з малятами спектаклі та сценки. Нехай спочатку вони бу­дуть зовсім коротенькими. Зате незабаром малюк буде із задоволенням розучувати прозу або вірші.

Оскільки найбільше часу дитина все-таки проводить із мамою, дуже важливо, як вона розмовляє. Якщо мама перекручує слова, «сю­сюкає», то існує велика ймовірність того, що і малюк буде неправильно вимовляти слова. Тому що він так звик. І знадобиться робота логопеда, щоб усунути недоліки.

Якщо малюк не вимовляє деякі звуки, не поспішайте його сварити. Просто спокійно виправляйте його та просіть вимовити слово правиль­но. При цьому Ви можете продемонструвати, як саме потрібно зімкнути або розімкнути губи, куди відправити язичок, щоб вийшов правильний звук. І тоді в логопедичних заняттях просто не буде потреби.

Ви можете розмовляти з дитиною, займаючись домашніми справа­ми, співати їй пісеньки, купаючи у ванні, читати вірші, поки везете її в колясці вулицею.

На постійні заняття із дитиною дійсно потрібен час. Але хіба не можна його заощадити за рахунок чого-небудь іншого, наприклад, ба­лачок із подругою або з’ясування стосунків зі свекрухою? А нагородою за Ваші праці буде чисте, гарне і правильне мовлення Вашої дитини.

Як навчити малюка говорити правильно і красиво?

• Якомога раніше починайте читати малюкові, розповідати йому казки і вірші.
• Не перекручуйте своє мовлення, тому що малюк Вас наслідує.
• М'яко виправляйте дитину, якщо чуєте, що вона говорить непра­вильно.
• Прагніть правильного і чіткого звучання кожного слова.
• Грайте в ігри, що розвивають дитяче мовлення.

МОТОРИКА

Що це за штука така, дрібна моторика? Так називається злаго­джена й уміла робота наших пальців. Вона тому і називається дрібною, що пальці змушені виконувати складні та тонкі рухи.

Ще в II столітті до нашої ери в Китаї було відомо про вплив дій руками на розвиток головного мозку людини. Древні китайці ствер­джували, що вправи за участю рук і пальців гармонізують тіло та розум, позитивно впливають на діяльність мозку. Японська акупунктура - ще одне тому підтвердження. На кистях рук розташовано безліч рефлек­торних точок, від яких ідуть імпульси в центральну нервову систему. Масажуючи певні точки, можна впливати на внутрішні органи, які із цими точками пов’язані. Так, масаж великого пальця підвищує ак­тивність головного мозку. Вказівний палець пов’язаний зі шлунком, середній - із кишечником. Масаж безіменного пальця позитивно поз­начається на роботі печінки та нирок, а мізинця - на роботі серця.

Чим краще розвинені дрібні рухи пальців,тим гармонійніше розвивається людина. А ще виявлений прямий зв'язок розвитку дрібних рухів з розвитком мовлення.

Все дуже просто: чим більше Ви будете працювати із малям руч­ками, тим швидше і краще він почне говорити, тим правильнішим буде його мовлення.Маля народжується, і його пальчики ще майже нічого не вміють. Вони не слухаються, роблять, що хочуть. Мами розповідають дітям вір­шики про «Сороку-ворону» не тільки для загального розвитку, але й для того, щоб пальчики тренувати. Адже дуже непросто «варити кашку» або загинати неслухняні пальчики. До одного року малюк ще не в змозі виконати такі вправи самостійно. Отут необхідна допомога дорослого!Для більш дорослих малят гарним тренуванням пальчиків є про­стий пластилін або солоне тісто. Поки малюк ще не вміє ліпити вед­медиків і зайчиків, він може просто м’яти тісто в руках, відривати від нього невеликі шматочки. У цей час саме і відбувається масаж точок на кінчиках пальців. Такі міні-вправи можна робити вже в рік-півтора.Різноманітні мозаїки теж стимулюють розвиток моторики. Обираючи мозаїки, обов'язково дотримуйтеся принципу: «Чим мо­лодшою є дитина, тим крупнішими мають бути деталі».

Можна дати малюкові коробку із великими ґудзиками та попро­сити розкласти їх за кольорами. Така гра теж буде йому до смаку.

Коли малюк трохи підросте, Ви можете сміливо давати йому олівці, фарби, вугіллячка або крейди. Будь-яке малювання теж сприяє розвитку дрібних м’язів руки. Якщо Ви бачите, що дитині складно тримати в руках олівець, вона ніяково тримає ложку, ніяк не може навчитися шнурувати шнурки на черевиках, це означає, що Вам слід займатися з нею більше. Є спеціальні вправи для розвитку м’язів ру­ки - пальчикова гімнастика. Як правило, всі ці вправи супроводжу­ються легкими, веселими віршами, тому вмовити дитину позайматися такою цікавою справою, зазвичай не є проблемою.

Як розвивати дрібну моторику?

• Займайтеся з малюком «Пальчиковою гімнастикою» із найперших місяців його життя.
• Дитині повинні бути доступні пазли, мозаїки, конструктори (до 3-х років звертайте увагу, щоб вони не містили дуже дрібних деталей).
• Ліпіть із малям із пластиліну, солоного тіста.
• Малювання й розфарбовування так само гарно розвивають дрібну моторику.

ЛІВША

Якщо Ваша дитина - лівша,- то добре це або погано? Існує така точка зору, що увесь світ побудований для праворуких і лівшам у ньому некомфортно. Це міф або реальність? Хтось уважає ліворуких майже геніями, а хтось упевнений, що ліворукість - недолік.

Насправді для вчених дотепер залишається загадкою, чому ж людина бажає діяти тією або іншою рукою. У багатьох випадках ми можемо говорити про так звану спадкоємну ліворукість. Але ліво­рукість вже точно не можна вважати хворобою і вбачати в ній причину поведінкових порушень або відхилень у розвитку.

Насправді, називаючи всіх людей, що віддають перевагу в ко­ристуванні лівою рукою, лівшами, ми виявляємося не зовсім праві. У справжнього лівші ведучими будуть не тільки рука, але і нога, око, вухо.

Батьки маленького лівші ставлять питання: переучувати або не по­трібно?

Донедавна педагогіка однозначно відповідала на це питання: необхідно, тому що інакше лівші буде складно вижити у світі, присто­сованому під правшу. Але хіба можна змінити біологічну суть людини? Втручаючись у найтонші механізми діяльності головного мозку, ми тим самим можемо зумовити стрес у дитини.

Коли дорослі за допомогою умовлянь і погроз намагаються зму­сити дитину писати або тримати ложку в правій руці, малюк щоси­ли намагається це завдання виконати. Але це йому погано вдається. А батьки найчастіше сприймають таку поведінку як неслухняність і ка­рають дитину. У підсумку в маляти може виникнути стан підвищеної тривоги, страх покарання.

Як можна визначити ліворукість у дитини? Іноді деякі ознаки цього феномена можна помітити вже в ранньому віці. Але, на думку більшості психологів і фізіологів, до чотирьох-п’яти років робити які  небудь остаточні висновки неправильно. Десь із 4 місяців і до дворічного віку в дитини переважає то одна,то інша рука. У період від двох  до чотирьох  обидві руки и малюки практично рівноцінні. І тільки після досягнення піку чотирьох п’яти років відбувається виділення ведучої руки. Якщо Ви сумніваєтеся у визначенні «головної руки», можете самостійно провести нескладні тести. Наприклад, попросіть малюка відкрити коробочку. Якою рукою він це зробив? Але одного завдання, звичайно, недостатньо. Поспостерігайте, в якій руці дитині зручніше тримати олівець під час малювання. А в якій руці вона зви­чайно тримає ложку? Киньте дитині м’ячик і простежте, якою рукою вона його піймає.

Отже, якщо Ви - розумні батьки, то Ваша позиція повинна бу­ти такою, що допомагає. Навчіть дитину пристосовуватися до цього світу.

Між іншим, саме для лівші сьогодні придумано багато корисних ре­чей, наприклад, прописи для лівші-першокласника.

Із такими посібниками дитині простіше буде засвоїти навички письма.

Іноді в лівші виникають проблеми із визначенням «право­руч - ліворуч». Для полегшення ситуації придумайте який-небудь «маркер» - годинник або простий браслет. Тоді дитина запам’ятає, що браслет надітий на праву руку, а на лівій руці браслета немає. Можливі також проблеми із читанням. Іноді ліворука дитина плутає, з якої сторони починати читати текст. Тому на початковому етапі навчання читання робіть спеціальні позначки в книзі і домовляйтеся з дитиною, що починати читати їй потрібно від того місця, де Ви поставили спе­ціальний знак.

Якщо Ваш малюк — лівша...

• Намагайтеся не підкреслювати цю його особливість, ставтеся до ліворукості як до чогось звичайного.
• Не потрібно переучувати дитину, природа все одно візьме своє.
• Поговоріть із вихователькою або вчителькою, нехай вона знає Вашу позицію з цього питання й не змушує Вашого малюка писати не­зручною рукою.
• Допоможіть дитині адаптуватися у світі, спочатку придумайте деякі «хитрощі», які полегшать навчання.

Матеріали використані із книги  "Довідник для батьків дошкільників. Психологія дитини від А до Я. авт. - Н.В.Чуб, тов. «Веста», 2007