Центр розвитку дитини "Гармонія"

 

Мета: підвищення рівня професійної компетентності педагогів щодо завдань і шляхів формування патріотичного світогляду в дошкільнят; продовжувати формувати вміння застосовувати одержану інформацію в педагогічній діяльності; розширити знання педагогів про національні свята, традиції, страви.

 

Вправа «Визначте свято»

Мета: оптимізувати знання педагогів про народні календарні свята

Кожна команда отримує по дві картинки, на яких намальовані характерні ознаки певних народних свят. Назвати свято, дату святкування, 2-3 традиції, пов’язані з цим святом.

 

Вправа «Святковий календар»

Мета: оновити й актуалізувати знання педагогів про народні календарні свята; розширити світогляд вихователів.

Кожна команда отримує аркуш формату А3 та паперові смужки з назвами народних календарних свят. Потрібно викласти назви свят у календарній послідовності, починаючи з січня, за потребою розповісти про найбільш цікаві або незнайомі свята.

 

Вправа «Знавці народної кухні»

Мета: оптимізувати знання  педагогів про українську національну кухню.

Кожна команда обговорює та складає перелік українських національних страв. Потім по черзі називають. Не повторюватися, перемагає команда яка назве страву останню.

 

Вправа «Голос країни»

Мета: оптимізувати знання педагогів про українські народні пісні.

Кожна команда складає перелік українських пісень. Потім по черзі співають уривок. Не повторюватися, перемагає команда, яка заспіває пісню останньою.

 

Календарні свята

Календарні свята - це найдавніша обрядовість, яка корінням сягає первісних, язичницьких вірувань, та поєднує у собі раціональний досвід і релігійно-магічні вірування наших предків. Лиш значно пізніше церква визнала існуючу систему землеробських свят та надала їй християнського забарвлення: календарні звичаї формально узгоджувалися з річним літургічним циклом православної церкви, проте дійсною основою мали трудовий сільськогосподарський календар. До складу річного аграрного кола входили зимові, весняні, літні та осінні свята, обряди і звичаї. У аграрному календарі українців не було різкого розмежування між сезонами: зимова обрядовість поступово переходила у весняну, весняна - у літню тощо. Кожен цикл свят ніс своє смислове навантаження та був насичений безліччю ритуалів і прикмет, які зв'язували між собою пори року.

Обов'язковими компонентами календарних свят українців були обрядовий стіл, господарська і сімейна магія, вшанування предків, передбачення майбутнього, ритуальні обходи і поздоровлення, рядження і маскування. Свята і обряди календарного циклу регламентували всі сфери життя українського селянина — виробничу, суспільну, сімейну. Їхня головна мета та завдання відповідали корінним прагненням хлібороба: забезпечити добробут і щастя родини, щасливий шлюб для молоді, високий урожай та плодючість худоби, відвести всіляке зло, передбачити майбутнє і вплинути на нього.

У 1917 р., коли вся народна календарна звичаєвість була віднесена до розряду пережиткових, ворожих соціалізму явищ, було втрачено чимало позитивних народних традицій. Найбільш стійкими виявилися ті форми календарної обрядовості, що втратили тісний зв'язок із релігією і трансформувалися в явище народного мистецтва, святкової розваги. Сьогодні все більше традиційних народних свят відроджуються та чимдалі активніше входять у систему сучасної культури українського народу. А Різдво, Великдень та Зелені свята рішенням Верховної Ради України від 1990 року проголошені офіційними державними святами.

 

Зимовий цикл свят

В народі говорять: "Зима прийшла і празничків привела". І дійсно: взимку майже щодня – свято. Зимові свята починаються 4 грудня зі свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, «коли вводиться літо у зиму». Цей день віщує, яким буде наступний рік: урожайним чи ні, посушливим чи дощовим. З цього дня у хліборобському розумінні починає спочивати земля, яку не можна копати лопатою аж до Благовіщення (7 квітня). Обряди зимового циклу пов'язані не тільки з періодом очікування весни як часу сівби, а й з давніми міфами про народження Всесвіту.

У зимовому циклі простежується двочастинна структура давньої обрядовості: зустріч - проводи. Зустріччю предків на Свят-вечір розпочинався період найважливіших зимових свят - Різдвяні свята, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. Різдвяний цикл свят був пов’язаний із відродженням нового сонця, яке відтоді починає щораз вище підноситися і тепліше пригрівати. У ньому було найбільше обрядових дійств, якими намагалися забезпечити здоров’я, щастя і достаток; багато з них також було спрямовано на вшанування покійних предків. У цей період українці колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям.

Умовно завершував зимовий цикл святкових дат, за сучасним церковним календарем, день Петра Вериги (29 січня). З ним народне повір’я пов’язувало прикмети, за якими визначали настання весни, передбачали, яке буде літо.

Весняний цикл свят

Разом із пробудженням природи від зимового сну починається цикл весняних свят, що супроводжується піснями, іграми, хороводами. До весняного календаря наші прадіди зараховували й свято Стрітення (15 лютого), яке вважалось перехідним містком від зимового до весняного обрядового циклу: це був день першої зустрічі зими з літом. Але справжній прихід весни пов'язувався з появою перших птахів: прилітаючи з вирію, вони на крилах несуть весну-літо, а в образі птахів прилітають душі новонароджених та прабатьків, які охороняють врожай.

Касяна. Випадає раз на чотири роки, тобто на високосний рік. Вважається нещасливим днем (29 лютого).

Приблизним початком весни вважався день преподобної мучениці Євдокії, або Явдоха-Плющиха (14 березня). За старим стилем Євдокії святкували 1 березня, а цей день вважали початком нового року, який приходить із пробудженням природи. У цей день прокидається байбак, але тільки вийде з нори, «тричі свисне й знову лягає на другий бік»; далі прокидається ховрашок; ще далі – риба хвостом лід розбиває.

Весняний цикл календарних свят мав особливе значення, бо пов'язувався з закладанням майбутнього врожаю. Тому люди за допомогою обрядів та ритуальних дій намагалися всіляко прискорити прихід весни, тепла, дощу. Вони вірили, що весна принесе щедрі дари, коли її шанувати, співати їй хвалу, закликати її. Так як цей період пов'язувався ще й із пробудженням людських почуттів, то весняна обрядовість багата розмаїтими молодіжними розвагами та поетичними народними співами - веснянками, що пронизували не одне свято та обрядове дійство.

Головним святом весняного циклу є Великдень (Воскресіння Господнє) - найбільше християнське свято, яке органічно поєднує язичницькі ритуали та церковні обряди, а завершується весняний обрядовий цикл Вознесінням Господнім на сороковий день після Великодня, щорічно у четвер.

Бориса і Гліба. У народі його ще називають солов’їним днем (15 травня).

Літній цикл свят

Літній цикл свят, як і весняний, був заповнений хліборобськими турботами, доглядом за посівами, але не мав чітко окреслених меж. За народними прикметами, його початок визначали останніми днями квітня. За іншими спостереженнями, початок літа пов’язували з періодом, коли на дубах з’являлося листя. Якщо до дня Теодора (29 травня) дуби добре зазеленіли, то й літо мало бути врожайним.

В основі літнього обрядового циклу лежить культ рослинності та магія заклинання майбутнього врожаю, культ сонця та культ померлих. Він включає такі основні свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла) та призабуті нині свята Лади, Ярила, Громові свята – Іллі-пророка (2 серпня).

З-поміж урочистостей літнього обрядового циклу найважливішими були Зелені свята, які не мають точно визначеної дати, а випадають через сім тижнів після Великодня.

Закінчувався літній цикл днем святої Мокрини, у народі ще кажуть: "Свята Мокрина осінь приносить".

У рештках обрядових дійств, розпорошених по «громових святах», годі дійти первісної суті давніх святкувань наших предків, і лише в Зелених святах і купальському торжестві збережено ядро прадавньої обрядовості літнього циклу.

Осінній цикл свят

Осінній цикл свят замикає річне календарно-обрядове коло. Він не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди, характер яких визначався станом засинання природи та приготуваннями до зими і зимових свят. В сучасній інтерпретації рамки осіннього циклу охоплюють період від перших серпневих днів (день пророка Іллі) до дня святого Пилипа (27 листопада), після якого настає зимовий піст — Пилипівка, що триває аж до Різдва. Він включає такі основні свята та обряди: Спаса, Семена, Успіння та Різдва Пресвятої Богородиці, Покрови, св. Дмитра, Кузьми та Дем'яна, Михайла Архистратига.

Головними моментами осіннього циклу були звичаї, приурочені до завершення збору врожаю чи повернення худоби з літніх пасовищ. У них, як і в попередніх циклах, відображена головна селянська турбота - забезпечення родючості полів, плодючості худоби, продовження людського роду.

Це - основна ідея осіннього обрядового циклу. Більшість обрядів осіннього циклу в тому вигляді, в якому вони збереглися, пов'язані не із конкретною датою чи святковим днем, а із виконанням певного виду землеробських робіт в окремого господаря - початок збору врожаю, час завершення жнив та період косовиці. Кожен із них мав свої звичаї, які супроводжували процес праці. Обряди осіннього циклу також були спрямовані на родинне життя: з Покрови починалися весілля, а на Введення, Катерини та Андрія ворожили на обранців. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць.

В осінньому циклі знову повторюються всі мотиви, властиві для інших циклів - так формувалося безперервне циклічне обрядове коло святкових дат із різними атрибутами і символами, але одними і тими ж мотивами.

 

Українська традиційна кухня:

Традиційна кухня України: чим пригощають у різних регіонах. Українці – привітний і гостинний народ, який вміє нагодувати так, щоб щедрий стіл запам'ятався, змусив повернутися або спонукав гостей приготувати національні страви у себе вдома. Рецептів усіляких смаколиків у нас тисячі, адже навіть борщ у різних куточках країни готують абсолютно по-різному. І сьогодніми дізнаємося, чим можуть здивувати традиційні страви областей України.

Отже, починаємо наш віртуальний дегустаційний тур. На голодний шлунок радимо не дивитися!

Ситна північ України

У північних областях України готують ситно, смачно і ґрунтовно. Ці краї славляться урожаєм картоплі, і це позначилося на особливостях місцевої кухні.

Житомирщина: деруни

На Поліссі одна з улюблених страв – це оладки з тертої картоплі – деруни, або драники. У Коростені Житомирської області з цієї страви зробили бренд: тут щорічно проводять Міжнародний фестиваль дерунів, куди з'їжджаються проявити своє мистецтво кухарі зі всієї України і не тільки. Кращі варіації цієї страви - деруни з начинкою: традиційно їх робили із сиром і тушкували в печі. Зараз популярні деруни з грибами, м'ясом, тертим сиром.

Чернігівщина: печеня в горщиках і пиріжки з калиною

У Чернігівській області із задоволенням пригощають печенею – це страва в горщиках, до її складу входять картопля, квашена капуста і м'ясо. Ситно і апетитно. А на солодке – пиріжки з калиною, адже Чернігівщина багата на ягоди.

Печеня по-сумськи і борщ на буряковому квасі

Ще один рецепт печені в горщиках, яку готують на Сумщині, оригінальний тим, що з картоплею закладається і м'ясо, і печінка. Усе це готується з болгарським перцем, сметаною і сиром. Ще одна варіація: м'ясо, квасоля, гриби і сметана. А борщ тут готують зі свининою і на буряковому квасі.

Котлети по-київськи

Полікультурна столиця України багата ресторанами на різний смак. Тут можна спробувати меню багатьох країн світу. Але ми згадаємо старовинний рецепт котлет по-київськи: коли всередину смаженого у фритюрі курячого філе кладуть шматочок вершкового масла, сир, зелень, обмазують яйцем і панірують. Котлетка виходить на подив соковитою і смачною.

Рибний південь України

Традиційні страви регіонів України пов'язані з тими багатствами, які можна використовувати з кулінарною метою. Південь України, де Дніпро впадає в Чорне море, – це край рибалок, які знають, як приготувати свій улов. І тому південь України радує різноманітністю рибних страв. Так що, готуємося пити пиво або вино з рибкою!

Одеса: биточки з бичків і риба-фіш

Пам'ятаєте «шаланди повні кефалі», які «в Одесу Костя приводив»? Правда, кефалі в Одесі вже не знайдеш так багато, але ось бички, на щастя, не перевелися. І крім того, що їх подають в'яленими до пива, в Одесі готують биточки зі свіжих бичків. Хоча їх можна замінити кількою або хамсою. Тісто змішується з подрібненою рибою, і все це смажиться на олії. Дуже просто в приготуванні! Складніше приготувати рибу-фіш. Це справжнє мистецтво: акуратно зняти шкірку, відокремити філе від кісток, подрібнити, нафарширувати і запекти в духовці.

Юшка по-миколаївськи

У Миколаївській області консервують рибу по-домашньому, додаючи томат, і варять юшку з томатним соком або томатною пастою і зі сметаною. А для гостроти – соус: подрібнений часник, змішаний із сіллю і перцем. З них подають картоплю і рибу.

Баклажани по-херсонськи і баклажанна ікра

Південь України славиться і своїми овочами. Баклажани по-херсонськи – гостра страва. Її готують, обсмажуючи синенькі в маслі, із солодким і гірким перцем і яблучним оцтом.А якщо ви не любитель такого гострого, то для вас баклажанна ікра. До речі, по херсонському рецепту перець і баклажани не варять (як це роблять багато господинь), а запікають – так овочі зберігають свій аромат.

Крим: лагман і долма

Лагман – одна з найпопулярніших страв кримськотатарської кухні. Щось середнє між «першим» і «другим»: локшина, яку подають зі шматочками м'яса (як правило, яловичини), тушкованими в підливі з овочами. Ситно і просто! У класичному рецепті в ресторанах місцевої кухні локшину розкачують самі. Але в побуті часто використовують готову з магазину.А навесні, коли розпускається молоде виноградне листя, з нього готують маленькі голубці з м'ясом, які називаються «долма». Ну і, звичайно ж, ми не мислимо собі Крим без величезних чебуреків.

Капусняк запорізький і млини

Наваристий капусняк готували ще в Запорізькій Січі. Вариться він зі свининою – традиційно козаки «в піку бусурманам» вживали сало та свинину.

Ще одна цікава страва – млини. Їх готують в Приазов'ї. Це не млинці і не оладки. Дріжджове тісто тонко розкочується, зверху кладеться шар сирної начинки з маслом, а потім згортається в рулет.

Страви центральної України

В центральні області варто вирушити, щоб спробувати традиційні страви України, завдяки яким наша кухня є впізнаваною у світі.

Черкаська область – борщ і пампушки з часником

Як уже сказано, в Україні скрізь варять борщ по-різному. У черкаській області він класично наваристий, і до нього обов'язково подають ароматні булочки-пампушки з часником.

Кіровоградщина – крученики і вареники

Ще одна улюблена страва центральної України – вареники. Готують їх з різними начинками: картоплею, грибами, м'ясом, печінкою, капустою. А бабусі знають особливий рецепт вареників «з таком»: для начинки сало пересмажуєтся на сковороді з борошном і цибулею. Іноді господині можуть здивувати варениками з долоню завбільшки.

А з особливих м'ясних страв можна назвати крученики – невеликі м'ясні рулетики з начинкою з фаршу, паштету, чорносливу з горіхами.

Полтавські галушки і пундики

Вираз «полтавська галушка» настільки прижився в побуті, що так стали називати не тільки коронну страву цього регіону, але і жителів Полтавщини. І якщо у вас в тарілці із супом плавають шматочки вареного тіста – ні в якому разі не вірте, що це справжні галушки. «В оригіналі» вони зовсім не такі: галушки готують з начинками, і щоб у цьому переконатися, варто приїхати в Полтаву на щорічний фестиваль галушок або просто відвідати тутешні ресторани української кухні.

А чи знаєте ви, що таке пундики?

Це коржі з тіста, замішаного на кефірі з яйцем, які смажать на сковороді. Вони можуть бути солоними – тоді їх смажать з цибулею або солодкими – з маком. Макові коржі готують на свято Маковея, подаючи з медом.

Дніпропетровщина: форшмак і фірмова уха

У Дніпропетровську, як і в Одесі, люблять готувати фірмову єврейську страву – форшмак. Оселедець вимочується у воді з оцтом або в молоці, потім перемелюється і перемішується з вареною картоплею. Прикрасити форшмак можна яйцем і зеленою цибулею.

А зі свіжої риби, виловленої в Дніпрі, готують чудову юшку по-дніпровськи з леком.

Годиться сом, короп. Юшка вариться, як зазвичай, але вся справа – в приправі. В її ролі використовується лек – це часник, перетертий із сіллю, і заправлений жирним рибним бульйоном. Можна поливати ним рибу або додавати в юшку – за смаком.

Вінницька область – бігос і фляки

У багатьох регіонах історично прижилися польські страви. На Вінниччині готують бігос – другу страву з тушкованої кислої капусти з м'ясом і грибами. Причому м'ясо має бути різне, як на солянку: і свинина, і яловичина, і копченості, і ковбаски – чим більше, тим краще.

Ще один польський гостинець – фляки – суп з яловичого рубця, який приправляють коренями, сиром і спеціями. Також ця страва популярна в Галичині.

Страви східної України

Поїсти тут люблять добре і ситно, і це не дивно, адже східна Україна – край шахтарів. А справжнім чоловікам, які займаються фізичною працею, треба добре підкріпити свої сили обідом.

Рулька по-донбаськи і окрошка

Рульку готують кілька годин у духовці при температурі 160-180 градусів. Береться задня частина свинячої ноги, натирається сіллю і спеціями, а потім запікається в тісті або у фользі. Крім того, на Донбасі знають близько 50 рецептів окрошки. Так що, як і борщ, в кожній сім'ї вона буде різною. Готують цей холодний суп на квасі, сироватці або навіть на мінеральній воді, присмачуючи сметаною.

М'ясний рулет по-луганськи

Дуже ситна оригінальна страва. Фарш зі свинини і яловичини розкладають на шматку полотна, зверху – омлет і велика варена морква. Рулет згортають, щільно зав'язують і варять у підсоленій воді, потім полотно знімають, охолоджують і ріжуть на порції. З начинкою можна експериментувати.

Харківщина: борщ по-слобожанськи і гречаники

Як тільки не варять український борщ! У справжній слобожанський, рецепт якого розповіли на Харківщині, кладуть квасолю і м'ясні фрикадельки, зазвичай з яловичини. А на друге – гречаники: м'ясні тефтелі з гречкою, можна додати гриби.

Західна Україна: стіл ломиться від різноманітності!

На Західній Україні історично склався багатющий пласт кулінарних традицій. Щось прийшло від поляків, щось від угорців, лемків, і, звичайно, від господарів гір – гуцулів... Тут ви зможете спробувати страви, про існування яких, ймовірно, навіть не здогадувалися. Проведемо кулінарний іспит і лікнеп!

Прикарпаття: бануш і грибна юшка

Питання перше: чи знаєте ви, що таке бануш (або банош, пишуть по-різному)? На вогні з димком, вариться густа каша з кукурудзяної крупи, приправленої сметаною, а ще краще вершками. Подають бануш гарячим з обсмаженим беконом і бринзою.

Карпати – край білих грибів, і на Буковині, а також на Закарпатті і Прикарпатті, вміють варити смачну грибну юшку зі сметаною.

Буковина – чинахи, мамалига і бринза

Питання друге: що таке чинахи? Це буковинська страва на зразок печені. Шарами викласти картоплю, квасолю і копчені реберця з цибулею. Потім заливається водою і тушиться або в духовці в горщику.

У Чернівецькій області також варто спробувати смачну домашню бринзу з овечого молока і традиційну їжу гуцулів – кукурудзяну кашу, мамалигу. Класично вона вариться на овечому молоці, щедро присмачується маслом. У застиглому вигляді місцеві жителі можуть вживати мамалигу замість хліба.

Закарпаття: завиванці і бограч

Питання третє: як готують бограч? Страва ця прийшла з угорської кухні. Береться гуляш, причому м'ясо має бути різних видів. В оригінальному рецепті все вариться в казанку на вогні і приправляється коренями, карпатськими травами і мадярською паприкою.

А завиванцями на Закарпатті називають і великі м'ясні рулети, і маленькі рулетики.

Маленькі завиванці по-ужгородськи готуються з тонких шматків яловичини, на які розкладається суміш дрібно нарізаних варених яєць, солоного огірка, шпика і сирої тертої картоплі. Рулетик скріплюють ниткою, спочатку обсмажують, а потім тушкують.

Мазурики по-волинські і поліські вергуни

Питання четверте: що таке мазурики? Щоб дізнатися і спробувати, вирушаємо у Волинську область. Західна Україна славиться різноманіттям домашніх ковбас. Мазурики по-волинськи – це домашні ковбаски з індички з вершковим маслом і сиром всередині.

Крім того, радимо спробувати в цьому регіоні поліські вергуни – це делікатні вироби з тіста, які смажать в олії.

Львівщина: галицький сирник і струдлі

Питання п'яте: ви куштували справжні струдлі? І чим же галицький сирник відрізняється від звичних для нас сирників? Чудові віденські рулети – струдлі добре готують у Львові. Вони можуть бути як солоні (із сиром, беконом), так і солодкі (із сиром, яблуками).

А галицький сирник – симфонія кулінарного мистецтва.

Приготування сирної маси, яка викладається на пісочне тісто – це цілий ритуал. Потім сирник повинен деньок відстоятися в холодильнику... Так що краще не намагайтеся готувати, а підіть в одне із затишних кафе Львова і посмакуйте сирник з чашкою ароматної кави...

Рівненщина – картопляники і мацик

Питання шосте: що таке мацик? Так називається на Рівненщині в'ялене м'ясо в кендюсі – вичиненому свинячому шлунку. Як уже сказано, Західна Україна – край домашніх ковбас, і тут вміють їх готувати. На Рівненщині популярні і картопляники (або зрази). У тісто з м'ятої вареної картоплі кладуть різні начинки – грибну, м'ясну, яйце з цибулею, потім обсмажують на сковороді.

Тернопільщина: мачанка і куліш

Питання сьоме, що таке мачанка? Це лемківський густий суп з м'ясом, засмажкою з борошна, цибулі, меленого солодкого перцю. Готують його на Тернопільщині. Різновид мачанки – грибна, щедро приправлена сметаною. А якщо гриби подрібнити, то це хороший соус до вареників.

А ще на перше тут подають наваристу кулешу з пшона зі шкварками.

Хмельниччина: м'ясні рулети, ковбаси і ведерей

Питання восьме: що таке ведерей? Вирушаємо за відповіддю у Хмельницьку область. Виявляється, це картопляна ковбаса: начиняють свинячі кишки тертою сирою картоплею, змазують зверху смальцем, запікають у печі. Крім того, на Хмельниччині готують чудові ковбаси та м'ясні рулети – їх запікають до золотистої скоринки і подають з різними гарнірами.

Якщо вам було цікаво дізнатися про кулінарні традиції, то напевно захотілося спробувати страви в оригінальному приготуванні. Саме час подумати про гастрономічний тур! Їх пропонують туристичні агентства, особливо популярний напрям – Західна Україна. Але можна розробити «смачний» маршрут і самому, а потім поділитися досвідом зі своїми колегами.